Як повернути Донбас – що пропонують політики і що – ветерани

Вже понад 6 років збройного конфлікту на Донбасі, Збройні сили України втратили загиблими понад 3800 військовослужбовців, а загальні втрати разом із мирним населенням перевищують 13 тисяч осіб.

Текст:Нікіта СініцинFebruary 10, 2021

Вже понад 6 років триває збройний конфлікт на Донбасі, що призвів до часткової окупації Донецької та Луганської областей, на котрих лишилося близько 3 млн людей. За цей час Збройні сили України втратили загиблими понад 3800 військовослужбовців, а загальні втрати разом із мирним населенням перевищують 13 тисяч осіб.

Ці втрати відбулися попри начебто мирний шлях пошуку виходу із конфлікту, що уособлює в собі Мінський переговорний процес. Він стартував ще восени 2014 року та з того часу неодноразово підтверджувався прийнятими Україною законами.

Від особливого порядку до окупації: що говорять закони

5 вересня 2014 року у Мінську були досягнуті домовленості, котрими визначалися 12 пунктів, що потребували виконання. Вже у вересні Верховна Рада прийняла закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», згідно із яким тимчасово непідконтрольна частина Донбасу отримала особливий статус.

Згідно із ним, учасники незаконних збройних формувань отримали амністію з приводу подій, що відбувалися у Донецькій, Луганській областях, окрім того:

  • гарантії російській мові;
  • особливий порядок обрання органів місцевого самоврядування та їхньої участі, наприклад, у призначенні прокурорів, та формування загонів «народної міліції» з мешканців окремих районах Донецької та Луганської областей та інші.

Втім, всупереч прийняттю закону, його так і не почали дотримуватися, незаконні збройні формування так і не склали зброї (попри амністію), а проводити місцеві вибори на територіях зайнятих НЗФ неможливо. У результаті більшість положень закону так і «лишилися на папері».

1574746.jpg

З того часу закон щорічно продовжував термін дії на рік, останнього разу це сталося 15 грудня 2020, за що проголосували 304 нардепи.

Володимир Зеленський наголосив, що, попри складнощі, вперше за роки війни вдалося встановити "реальний режим припинення вогню", який в цілому триває з 27 липня 2020 року. Завдяки цьому вдалося зберегти десятки життів українських військових і цивільних.

Проте, наперекір оптимістичним заявам президента Зеленського, на Донбасі продовжують звучати постріли та гинути українські військові. Так, відповідаючи на запит видання «BBC News Україна» Генеральний штаб ЗСУ зазначив, що протягом 2020 року загинули 49 українських військовослужбовців, у тому числі 4 вже після укладання перемир'я 27 липня, та ще 18 були поранені.

Також, наполягаючи на прийнятті закону, голова держави підкреслив той факт, що Україна в процесі переговорів показала всьому світу та, головне, мешканцям Донбасу, що саме ми зацікавлені в мирі, а Росія блокує виконання домовленостей.

Також президент зазначив, що Україна здатна виграти битву за емоції мешканців тимчасово окупованої території завдяки тому, що робить цілком конкретні речі, які наочно демонструють усім мешканцям Донецька та Луганська, які перетинають лінію розмежування, що Україна – це значно краще, ніж невизнані, нефункціональні, самопроголошені структури.

Водночас 18 січня 2018 року було прийнято Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях». Згідно із ним, непідконтрольна частина Донбасу отримала статус «тимчасово окупованої РФ», втім ані від мешканців, ані від територій Україна не відмовлялась, та гарантувала мирному населенню захист їхніх прав та свобод.

20190805101720-5512.jpg

«Мінськ не працює», або чи є альтернатива?

Мінський формат офіційно продовжує залишатися чи не єдиним способом мирного рішення конфлікту на Донбасі.

«Як на мене, «Мінськ» залишається безальтернативним форматом для наступних, майбутніх добрих результатів. І «Нормандська четвірка»: Франція, особливо Німеччина, стоять пліч-о-пліч з Україною у боротьбі, щоб подолати цей конфлікт», – наводить прес-служба президента України слова Анки Фельдгузен, надзвичайного і повноважного посла Німеччини в Україні.

“«Мінськ не зробив», «Мінськ не працює», «Мінськ не дає». Народ, наївно відноситься до Мінських домовленостей як до чарівної палички, вони самі по собі нічого дати або зробити не можуть. Мінськ – інструмент, яким можна будинок побудувати, а можна і вбити. А можна взагалі нічого не робити, чекати поки з'являться ресурси і інші інструменти для будівництва. Загалом, все залежить від того, як ним користуватися, з розумом чи ні”, – стверджує представник окремих районів Донецької області в Тристоронньої контактній групі Сергій Гармаш.

Так, говорячи «за» продовження терміну дії особливого статусу частини Донбасу, стверджує Гармаш, Україна залишається у рамках «Мінського процесу», альтернативи якому поки що, немає.

1564996556-5434.jpg

«На сьогодні він виписаний так, що нагадує форму, яку можна наповнити як хорошим, так і поганим для України наповнення. І дати можливість представникам Росії з ОРДЛО наповнювати його – це не дуже розумно. Тому, якщо ми не продовжуємо закон, то тоді потрібно говорити про вихід з Мінська. Але що натомість? У нас є інший інструмент? Ми готові його застосувати? Наше суспільство не готове його сприйняти?», – пише Гармаш.

Втім, певні альтернативи Мінську, принаймні теоретичні, таки існують. Так, ще у жовтні так звані «народні республіки» внесли на розгляд в ТКГ свій проект такої собі «дорожньої карти», запропонувавши, після узгодження, затвердити його на засіданні Верховної Ради.

План охоплює 15 пунктів, починаючи від встановлення жорсткішого режиму припинення вогню і закінчуючи програмою відновлення регіону.

Натомість голова української делегації в ТКГ Леонід Кравчук вніс на обговорення свій варіант «Плану спільних кроків», що містить:

  • виведення іноземних військ, незаконних збройних формувань і найманців з території України на початку 2021 роки;
  • скасування владою РФ ряду рішень і документів, які є прямим втручанням в життя ОРДЛО, наприклад, про спрощений порядок надання жителям цих територій російського громадянства;
  • відновлення контролю над відповідною ділянкою українсько-російського державного кордону за допомогою СММ ОБСЄ;
  • збільшення чисельності місії СММ ОБСЄ в чотири рази (на 1 тис. 500 осіб);
  • тільки при виконанні перших чотирьох умов – підготовка і проведення на території ОРДЛО виборів (за допомогою ОБСЄ).

1564996559-4804.jpg

Всі вороги? Чи слід міняти ставлення до людей – як ветерани вважають за краще ставитися до мешканців окупованого Донбасу

Не дивно, що у суспільстві та серед ветеранської спільноти також не існує єдиної думки щодо повернення окупованих територій та їхнього населення.

Так, військовий експерт Олег Жданов вважає, що Кремль ніколи добровільно не виведе свої війська з Донбасу, бо «Росія прийшла туди не для того, щоб піти, Росія прийшла, щоб створити важіль політичного управління і тиску на керівництво України».

«Ми можемо повернути Донбас і кордон тільки за допомогою тиску. Що це буде за тиск – покаже час: політичний, економічний або навіть військовий, як це зробив Азербайджан», – вважає Жданов.

Дещо іншого погляду на проблему дотримується Анатолій Скінтей на псевдо «Іскра».

Minski-ugody.jpeg

«Величезною помилкою минулої влади була стигматизація населення окупованих територій. Вірніше, потурання політиці ЗМІ перших років війни у тавруванні усіх, хто не зміг перебратися на вільну територією, зрадниками. Та й біженців також. Згодом це переросло у змову мовчання у ЗМІ: як живуть люди в окупації, що там відбувається, чим їм можна допомогти, що з ними робити після визволення – все це табуйовані теми для проукраїнських ЗМІ. Натомість антиукраїнські педалюють ці теми у потрібному їм ключі на всі сто. І в цьому плані можна сказати, що політика минулої влади та нинішньої нічим не відрізняється, хоч причини й різні. Бо кіпіш Сивохо вважати чимось путнім розумним людям важко», – вважає «Іскра».

Як можна помітити, більшість українських політиків дотримуються політичного шляху розв'язання проблеми повернення Донбасу і вважає за доцільне продовжувати вести дипломатичні перемовини щодо цього. Втім, легко помітити, що й серед них немає одностайності щодо конкретних механізмів цього – головним наразі залишається “Мінський формат”, хоча наявні і деякі інші, поки що теоретичні варіанти. Водночас не слід вважати, що така думка є одностайною, серед військових та ветеранів безумовно існують прибічники більш жорстких кроків, втім їхня думка поки що явно не є тією, що превалює.


Фото з відкритих джерел.

Коментарі

Пов'язані матеріали

Професор, доброволець, переселенець – три формати війни

І оце враження після 14-го року, коли повертався з Луганська, коли виїздиш до Харківської області, в інші міста, до Києва – що життя вирує, і слово «війна» існує тільки там, де ми знаходилися. Тільки там. Трохи прикро відчувати, знаючи і пам'ятаючи, як там люди мешкають, що там роблять, і як тут – про це навіть не дивляться новини. Тобто, країна живе своїм життям.

Декомунізація в Україні: погляд ветерана російсько-української війни зі сходу

Тому, коли ми говоримо про тимчасово окуповані території, варто розуміти — там зміни не відбулися, і це не про кількість пам’ятників Леніну на ТОТ, це про незмінність свідомості та світосприйняття більшості населення в окупації.