Ви спите після війни? Чому краще жахи, аніж безсоння

Опубліковано 28.12.2021

Сон бере собі приблизно третину нашої доби і все, що відбувається із нашим сном, його сюжетами чи безсонням — надважлива частина нашого життя. Адже це в сні наша психіка пробує опрацювати ті події, які відбувалися з нами за день, тиждень і навіть за останні роки. У ветеранів і ветеранок, у волонтерів і військових кореспондентів зазвичай є пережитий стрес, і часто він настільки потужний, що про нього важко забути і він нагадує про себе щодня. Про такий "сон про стрес" йтиметься далі.

Кошмари і безсоння — не завжди ПТСР

“Осінь 2014 року, Піски. Я – на позиції “Сауна”. Стріляю з гармати по сєпарах, які атакують з танками. В мене лише 6 снарядів. Підбив першого танка, другого, третього, а тоді не влучаю. Прошу побратимів снаряди, а сєпари йдуть в мій бік. Думаю все… Нерви здають, беру лома і біжу через мінне поле на ворога. Між горбів і кущів добігаю до того непідбитого танка – а він на мене. Запхав свого лома поміж катків, і його клинить. Сєпари біжать до мене “Что случилось?”, кажу “А вот...”. І мене збудила дружина, а міг стати “Героєм України” (сміється, - ред.). А міг збудитися й сам. В тому сні я не все встиг зробити”, — пригадує один зі своїх післявоєнних снів боєць-доброволець, друг “Поляк”.

“Гради” нас ніколи не обстрілювали. А тут моя батарея під посадкою стоїть і хтось кричить, що “Гради” летять, а ми не можемо рушити з місця. Ти прокидаєшся в страху, не розумієш спершу де ти, але через якусь мить заспокоюєшся, що вдома. А тоді ми під Кальміусом на своїй “таблетці” шукали вогневі ворожі позиції. І тут інформація — “сєпари взяли Маріуполь”. І ми розуміємо, що в глибокому тилу сєпарів, втрьох на “таблетці”. І за нами хтось їде, ми це відчуваємо, але не знаємо як сховатися. Цей сон повторювався багато разів…”.

зробив журналіст роман бочкала.jpg

Боєць ЗСУ на ім'я Сашко, як і більшість ветеранів і ветеранок констатує, що на війні кошмарів і безсоння майже не було. Цьому є пояснення: людина перебуває у постійному стресі, часто сильно втомлюється і коли засинає, то це дуже міцний сон. Напруга не дає змоги розслабитися і працювати психіці над пережитими подіями. Адже сон — це власне і є робота нашої психіки: у снах ми переживаємо ще раз стрес, з наслідками якого ми не працюємо самі із спеціалістами. Це тому сни приходять уже вдома, коли можна бодай трохи відчути себе у безпеці. Важливо, чи була травматична подія у ветерана/ветеранки, яка б могла спровокувати кошмари чи безсоння. А ще — чи сни про один і той самий сценарій і чи вони заважають комфорту і нормальному життю, ускладнюють його. Якщо так — на допомогу слід кликати психотерапевта, а не шукати інших занять (книжка, кава, телефон) вночі, коли страшно заснути і побачити кошмар, який надокучає.


“Сон це в будь-якому разі краще, ніж безсоння. Важливі й години сну: якщо в нас є порушення сну, то наша психіка не виробляє багато гормонів, які допомагають нам впоратися із стресом. Тому спати це завжди добре. — впевнена психотерапевтка, яка працює з ветеранами і практикує травмофокусовану когнітивно-поведінкову терапію (ТФ КПТ), Юлія Кунта. — Головне питання тут — зрозуміти, що не дає мені спати, якщо мова про безсоння. Кошмари? Це тому що я лежу в ліжку і починаю думати, згадувати, румінувати (румінації нав’язливі повторювані думки ред.)? І коли ти працюєш з психотерапевтом, то починаєш розбиратися: чи це жахливий сон, як етап опрацювання травматичного спогаду, чи це просто думки, які заважають тобі спати. Власне із терапевтом маємо навчитися перевіряти й тестувати ті думки, дистанціюватися від них і заземлятися в моменті, щоб спати. Безсоння — дуже широка проблема і тому треба зрозуміти, що саме в людини є: просто думки чи страх, що я засну і знову побачу цей кошмар. А ще може бути перерваний, незавершений сон — це ще один момент, з яким теж треба працювати, бо сюжет сну постійно переривається. Але мусимо розуміти, що якщо в людини є порушення сну, то це не обов'язково ПТСР. Причин може бути тьма, і з цим треба працювати”.

Ховатися від обстрілу під ліжком

Ветеранові Іванові Гаврилку попервах снилося лише те, що було напряму пов'язане з фронтом — він прокидався у тривозі і не завжди хотілося засинати знову: боявся побачити кошмар ще раз чи пережити розвиток кошмару.

“А тоді стали снитися сни з лихо закрученими сюжетами, потім нічого не снилося взагалі. Часто не хотів засинати, бо боявся, що насниться знову таке ж неприємне і страшне. Я сидів півночі пив чай-каву, щось собі в телефоні читав. — зізнається Іван. — Безсоння були якийсь час, а зараз знову: буває, хоча не щоночі, о 4 ранку прокидаюся і не можу більше спати, на роботі каву п'ю, очі червоні на ранок. Кажуть, то може бути пов'язане із постковідним станом. А часом сни відображають таку чітку реальність, що ти вже розумієш, що спиш і думаєш “зараз прокинуся і все…”. А тоді прокидаєшся… “чорт, вже краще той сон, ніж реальність”. Думав про снодійні, але наразі я в терапії і працюю і з пережитим на фронті, і з дитячими травмами. І от власне в терапії я почав розуміти, чому зі мною відбуваються якісь речі: особливо потрібним це було, коли почалася криза і я став думати, що мене ніхто не любить і не розуміє, що я нікому не потрібен. Звісно, ніяково було спершу йти до психотерапевта, але як інакше? Якщо в тебе болить зуб — ти йдеш до стоматолога, якщо тебе щось тривожить — є психотерапевти”.

.jpg

“Після демобілізації почали снитись одні й ті ж неприємні сни... — пригадує ветеранка Олеся. — Буцімто я продумую, що б було якщо хлопці пішли б іншим шляхом і не загинули, що було б якби міна не там впала, чи там би нікого не було. Часто бачила своїх рідних і близьких в домовинах. Після кожного такого сну прокидалася в холодному поті. Десь за рік налагодилося — здоров я “підтягнула” і злі сни зблідли… і раптом знову — того разу безсоння, погано себе почуваю, серце калатає тільки від думки про війну. Якщо засинаю — безглузді картинки, жорстокі сюжети, купа крові, відірвані голови. Все може починатися безневинно, а потім вибух і оце от все… Чоловік каже — смикаюся вночі. Та й він також (чоловік теж ветеран, — ред.). Часом прокидалася і не одразу могла зрозуміти, що я вдома, що я не там вже”.

Іван також пригадує, що попервах, після повернення з фронту, за кілька місяців стали турбувати такі сни, які не могли його розбудити, він робив у сні звичні справи, які б робив на фронті за тих подій, які йому наснилися: ховався від обстрілу, намацував під ліжком автомат, перевіряв на грудях наявність набоїв: “Серед ночі міг автомат шукати, злякатися і забитися в кут під стінку, скрутитися калачиком і трястися, бо снився обстріл. Іванка, дружина моя, мене будила тоді й заспокоювала. Так, мене тоді треба було збудити, бо я був десь між сном і дійсністю. Таке було кілька разів”.


Такі речі, які відбувалися з Іваном чи Олесею, психотерапевти називають дисоціацією: коли ти на межі реального і сну й не можеш відрізнити, що саме зараз відбувається. У таких випадках сни зазвичай дуже яскраві, їх й справді не відрізнити від дійсності.

“Їй чи йому сниться це і це функція травматичного спогаду і вона/він повністю думає, що зараз, приміром, на війні, чи в бліндажі, чи в полі. Часто людині важко вмить заземлитися і це схоже до фідбеку. — ділиться спостереженнями і досвідом роботи із ветеранами/-ками Юля Кунта.— І коли людина прокидається (чи в процесі прокидання), то вона робить, те, що має: ховається під ліжко, хоче стріляти, захищається, махає руками. Цей сон просто настільки яскравий, що мозок сам дає посилання про небезпеку. Сюжети сну можуть бути різні: це залежить, якого значення цьому сюжету надає ветеран. Якщо в людини є відчуття, що щось не зробила чи зробила не так, то їй може це снитися і вона робить те, що мала б зробити на війні, але чомусь не зробила і відчуває за це свого роду провину: прикрити побратима, вчасно перев'язати ногу, щось зробити із ворогом, коли зустрічаєшся з ним”.

pexels-photo-3771069.jpeg

“Міг прокинутися серед сну, без причин навіть, особливо після контузії... Хоча, усі ті сни, які є — переважно про війну, про стресові ситуації, про загиблих друзів, про падіння з висоти (але без смерті). — пригадує ще один ветеран (ім'я просить втаємничити, - ред.). — Ще часто у сні з точністю відтворюється якийсь пережитий бій. І я можу навіть в сні контролювати ситуацію, і навіть дещо змінити. І я завжди змінюю те, що не зміг під час бою. І саме такі сни я бачу, коли вже майже не сплю, навіть чую, що біля мене хтось в реальності говорить, але я ще там — у тому сні і тій ситуації, змінюю перебіг подій”.

Але таким чином ми переживаємо ситуацію ще раз, ще раз програємо знайомий (пережитий) сценарій. Адже коли ми не робимо цього самі, наприклад із психотерапевтом — розбираючи ситуацію, яка непокоїть, з якою важко жити, то наша розумна психіка сама нам в цьому допомагає: той сюжет нам сниться і ми пропрацьовуємо його в сні.

Додивитися до кінця?

Сни — лише один із симптомів ПТСР (посттравматичного стресового розладу), вважає психотерапевтка Юля Кунта. Якщо людина переживала багато травматичних подій, то ми можемо говорити про якісь елементи ПТСР і до цього компоненту входять і сни: “Є інтрузивні спогади — яскраві і нав'язливі, які нагадуватимуть про пережиті події. І цей спогад часто приходить не тільки тоді, коли ти собі пригадуєш цю подію. Він може легко приходити в снах, в картинках. І це спосіб нашого мозку впоратися з тим, що з нами відбувалося. І, що важливо, до мене часто в 2019му році стали звертатися ветерани, які мали травматичний досвід значно раніше — в 14-му чи 15-му роках. Існувала “стара” класифікація, коли події дають про себе знати через півроку-рік. Але дивлячись на теперішній досвід, можемо сказати, що в нас травматична подія не завершена, адже війна триває і травма ветерана теж не може бути завершена — ми ж бо продовжуємо переживати, думати про війну, там можуть залишатися наші друзі чи побратими, ми багато згадуємо про пережите, а члени ветеранських організацій та об'єднань — і поготів”.

pexels-photo-1438798.jpeg

Перший етап після участі у бойових діях, після пережитих травматичних і стресових ситуацій — заземлення і стабілізація, поверхневе відчуття безпеки. У кожного це забирає різний проміжок часу — від кількох місяців до кількох років. Після того, як ветеран чи ветеранка певною мірою стали відчувати себе у безпеці, мозок допомагає нам опрацьовувати пережиті раніше події. І дуже часто це відбувається саме через сни.

“Але людина не допомагає собі в цьому: коли їй сниться погане, жах, біда з рідними людьми, вона прокидається, бо не хоче цього робити, не хоче пережити той сон до кінця, додивитися його, — констатує свої спостереження після терапії із ветеранами і ветеранками Юля. — А що ми, [терапевти], робимо із травматичною пам'яттю? Ми перезаписуємо подію, яка відбулася. Коли я працюю із травматичними подіями, то я вертаюся в ту подію через якийсь час і перезаписую: в людини тоді виникають певні когніції, переживання, думки стосовно себе чи стосовно світу навколо. Наприклад — “я слабкий/слабка”, чи “це сталося через мене”, чи “я винна/винен в тому, що щось відбулося”. Друга думка — світ навколо небезпечний, я вже ніколи не відчую безпеки, мені завжди щось загрожуватиме. Коли ми працюємо з травмою, ми перезаписуємо цей спогад і дозволяємо людині зрозуміти, що вона у безпеці і травматична подія не відбувається. Це може відбуватися і природно, через сон, який допомагає людині перезаписати подію. Але оскільки ми перериваємо сон, вона не має цієї можливості і кожного разу приходить та сама річ”.

Госпітальєрка і народна депутатка Яна Зінкевич зі свого досвіду також підтверджує теорію, що під час бойових дій неприємних снів майже немає (або їм не надають особливого значення у часі постійної реальної небезпеки й напруги). А от після так званого “заземлення” і відчуття, що ти все ж вдома, сни приходять. У Яни сон міцний, адже вона довгий час працює із психотерапевтом, поступово розгортуючи усі тривожні епізоди, а лікарі ще й виписали їй антидепресанти та снодійні.

Зінкевич.jpg

Яна дивиться сни до кінця: “Мій психотерапевт каже, що нічого страшного в цьому немає й сни треба дивитися, а тоді аналізувати. І самій, і з нею. І робити корекцію. Раніше, коли снилися страшні сни, я часом прокидалася і не розуміла, де я, а тепер це пішло на спад, але зараз сни в мене дуже криваві і жахливі: і відірвані кінцівки, у кров з очей, і стіни в крові, і полон, і тортури… Це при тому, що в мене тепер виключно цивільне життя, я давно не їжджу на фронт. Звісно, додивившись такі сни, я не сильно добре почуваюся. Але без снодійних — я не сплю, а мені треба, бо в мене травма, яка має за ніч обнулитися, інакше — біль. В нас просто наслідки радянського союзу: люди бояться снодійних і антидепресантів. Але весь світ цим користується, і воно допомагає, значить в цьому є сенс. Серед моїх побратимів/посестер 80% страждають або через безсоння або через погані сни”.

Психотерапевти ж радять не експериментувати із снодійними: принаймні точно не бігти за ним в першу ж нічну аптеку, коли ми не можемо собі дати раду із безсонням. Такими хаотичними прийманнями препаратів на власний розсуд ми можемо тільки погіршити ситуацію. Приміром, якщо ми приймаємо снодійне, то можемо не мати тієї фази сну, в якій можна опрацювати подію, що наснилася. Це призведе до уникнення і ми не опрацюємо тривожну подію/спомин. З іншого боку, зі снодійними чи антидепресантами сон можна додивитися до кінця, тоді це корисно, каже Юлія Кунта, бо ми наче можемо виправити те, що трапилося. Але ці ліки — прерогатива психіатра, який точно розуміє, яку частину мозку він ними активізовує.

pexels-photo-2817419.jpeg

Як собі допомогти?

Відтак, якщо у ветерана/ветеранки є травматичний досвід, тривожні сни, безсоння і це завдає дискомфорту у щоденному житті уже не в умовах бойових дій, то на допомогу може прийти психотерапевт, який власне й працює з травмою. Не слід мчати до будь-кого, хто називає себе “психологом”, адже не завжди вони вміють працювати саме із травмами і дійсно допомогти. Недаремно, серед ветеранів побутує думка, буцімто психологи/психотерапевти їм не потрібні. Ймовірно, з ними намагалися свого часу працювати люди, які є компетентними.

За міжнародними протоколами, додає Юлія Кунта, є лише 2 методи, які успішно і ефективно працюють з травматичним методом і мають гарні показники: це травмафокусована когнітивно-поведінкова терапія і терапія EMDR. В Україні є такі спеціалісти, шукаючи їх слід звертатися до Центрів допомоги ветеранам і учасникам бойових дій, які є у ваших містах й областях. (Ми ж рекомендуємо Центр травматерапії “Повернення”, який випробували на собі - ред.)

pexels-photo-1463672.jpeg

Ну або ж йти іншим методом — досвідом своїх побратимів, які уже мали успішну терапію.

Інша проблема — її коштовність. Часто у приватних клініках і центрах ціна психотерапії за один сеанс може коливатися від 400 до 600 грн і не кожен має змогу дозволити собі таку терапію. Та попри це, з досвіду Юлії, яка шість років працювала у Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій, кількість ветеранів і ветеранок, які приходили на терапію, зросла. Ба більше, вони стали приходити самі, з власного бажання, а не через вмовляння дружин/чоловіків/батьків/дітей. Часто саме успішний досвід терапії побратимів та інших ветеранів надихає хлопців та дівчат звертатися із своєю проблемою до психотерапевта.

ucf_logo_small.pngМатеріали підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатися з думкою автора.


Додати коментар

Пов'язані матеріали

Перемога через щастя – рецепт від військового психолога

Козінчук – про особливості сприйняття ветеранів і ветаранок у суспільстві; про полонених чеченців, а також про власний рецепт перемоги.

«Головне після повернення – вийти з війни»: що допомагає ветеранам зберегти родину і самих себе?

Вона – одна з тих, хто таки зміг повернутися з війни. І не лише формально, але й психологічно – заново віднайшовши себе в нових реаліях. І тепер створює такі ж можливості для тих ветеранів та ветеранок, фронтових волонтерів, у кого є в цьому потреба.