Ветерани без дому: куди і як повертаються кримські татари після війни

Опубліковано 16.12.2020

Після анексії Росією Криму (у березні 2014го) сотні кримських татар роз'їхалися по усій території України у пошуках нового життя. Десятки майже одразу рвонули на російсько-українську війну, точно визначившись, що їхня батьківщина — Україна і за неї вони готові боротися зі зброєю. Але повертаючись із фронту, навіть на сьомому році збройного конфлікту, їхня головна проблема залишилася — їм ніде жити. Ба більше, у більшості областей немає мусульманських кладовищ, — їм іноді ніде й померти...

Кримські татари зачасту втаємничували імена на фронті

Лише за підрахунками голови Громадської організації “Qırım Ğazi” (створеної влітку 2020 із лав кримських ветеранів і діючих військових кримських татар) ветерана Рустема Халілова, кримських ветеранів — понад сто, хоча він й припускає, — їх таки більше. Річ у тім, що з початком війни кримськотатарські вояки ринули здебільшого у добровольчі батальйони, яким вистачає лише позивного бійця. Хлопці і дівчата втаємничували свої імена, бо в окупованому Криму продовжували мешкати їхні рідні і близькі. Дехто не наважується оприлюднювати імена й досі, тому в ГО про таких воїнів можуть не знати.

“Дехто тільки тепер до нас звертається: днями от хлопець із Судака зі мною сконтактував. Він воював і зараз на цивілці мешкає в Харкові. Бо, як багато інших ветеранів, він приховував інформацію про себе і про те, що він боєць. Про загиблих я знаю про 5 людей і вони, здається, також усі добровольці. Але не виключаю,що їх більше. Є хлопець, який зник безвісти, про якого знову ж таки, я знаю. — Ділиться Рустем. — Взагалі ж ідея такої організації народилася давно, але нікому було ґрунтовно цим займатися, та й родичі в більшості з нас — в Криму, не хотіли наражати їх на небезпеку. Але 7 років… хлопці стали звільнятися із війська, а повертатися — нікуди. От і настав час для цієї організації. Як лікар, думав, що буду займатися медичними питаннями, але хлопці обрати головою і доводиться займатися усім. Очікував, що буде важко, але я не думав, що аж так. Повага до ветеранів зникає: в 15-му нам вірші присвячували, годинники з рук знімали і дарували, а зараз… може втомилися люди, може карантин. Але є ж чиновники, та й з ними важко: більшість — байдужі”.

з родиною.jpg

“Я пригадую трохи із болем перші дні після демобілізації, навіть перші години… — згадує Джамал, воїн 24 ОМБр, кримський татарин, багатодітний батько (у нього семеро доньок) і регіональний керівник (Західна Україна) ГО “Qırım Ğazi”. — Автобусами із фронту я добрався на перехрестя “Трускавець-Дрогобич-Стрий”, а там хотів “спіймати” авто. Довго я стояв у формі, з величезним вояцьким баулом, але ніхто не загальмував біля мене. Це був 2015ий рік: я їхав з війни з такою радістю, з таким натхненням. Того вечора дружина викликала мені таксі додому і тільки коли я обійняв її та дітей мені стало легше. Так, вони стали моїми “психотерапевтами”. І мені було головно — аби вони адаптувалися. Бо на той час ми жили в малесенькій двокімнатній квартирі, де не можна навіть усамітнитися на кілька хвилин і про щось собі подумати. А рідний дім-то в Криму залишився… І до 2018го ми жили в орендованих квартирах. В нас був телевізор з двома колонками і наш одяг. Решту все нам дали волонтери: меблі, посуд, постіль. Я був шокований тим, як допомагають волонтери”.

Аби лікуватися і реабілітуватися, спершу потрібен дах над головою

Джамал отримав змогу оселитися із великою сім'єю у власній домівці лише після постанови Кабміну №280 від 18 квітня 2018-го року (“Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України”).

“Слава Аллаху, в 24 чи 53 бригадах — більш-менш порядок і всі документи я отримав: і УБД зокрема. Бо це Збройні сили. Я назвав своє ім'я. Зрештою, тут, на Львівщині, мені допомагали волонтери. — пригадує Джамал, але із сумом задумується про кримських побратимів. — А є ж хлопці із добробатів, які не мають навіть того посвідчення. От у Львові мешкає тепер хлопець із Євпаторії, чистокровний нугайський татарин — картин тільки з нього малювати. Бойовий хлопець. Уже сімейний. Але в нього, приміром, навіть посвідчення УБД нема. Які пільги? Які реабілітації? Це проблема багатьох кримських татар, які пішли на фронт”.

на ффронті.jpg

Власне, попри те, що ветерани потребують реабілітації і психологічної підтримки, все ж в організації головно ставлять за мету добитися створення окремого гуртожитка для ветеранів-кримських татар. Аби кожен кримський ветеран, який демобілізується з війни чи приїздить на ротацію, мав куди повернутися, аби там змогли принаймні тимчасово мешкати його найближчі (батьки, дружини/чоловіки, діти).

“Принаймні аби вказати те місце прописки, щоб мати змогу реєструватися на якісь реабілітації, ветеранські пільги, та зрештою, щоб можна було стати в чергу на отримання квартири. Ми знайшли міжнародний фонд, який готовий був відремонтувати нам приміщення, якщо нам його виділить держава. Але ж… наразі ми його не маємо. Наразі — це тільки офісне приміщення у “Кримському домі”, за що ми безмежно вдячні Ахтему”, — констатує Рустем все ж продовжуючи надіятися, що його мрія із помешканнями для побратимів таки здійсниться.

“Кримський дім” — місце концентрації кримської енергетики

Рустем власне згадує про режисера Ахтема Сеітаблаєва, сьогоднішнього директора “Кримського дому”, який займається скоріше культурно-просвітницькою роботою і мистецьким розвитком і реалізацією кримських татар в Україні. Платформа “Кримський дім” (була сформована у 2015му році з метою забезпечення прав і свобод громадян України, в тому числі національних меншин та корінних народів на тимчасово окупованій території України, — ред.), який підпорядковується Міністерству культури України, — у Києві і щороку реалізовує щонайменше 17 культурних та освітніх проектів, навчальних програм та правозахисних заходів.

сеітаблаєв_ фото з його ФБ.jpg

“Безкоштовні мовні курси, хореографія, дискусії, традиційні ремесла, виставки, презентації, обговорення, театральні перформанси, концерти…Більшість заходів — мультикультурні, наприклад читання українських поетів кримськотатарською мовою або навпаки. І участь беруть і кримськотатарські артисти, і українські. Те саме і з концертами чи театральними виставами. — наголошує Ахтем. — Це інтеграція кримських татар в український соціокультурний простір і збільшення інформаційного поля, щоб ми одне про одного більше знали. Але треба підкреслити, що наше завдання і ці заходи мають на меті не тільки промоцію Криму, бо двері кримського дому відкриті для всіх ВПО (внутрішньо переміщених осіб, — ред.), зокрема, із Луганська і Донецька, і в нас постійні дискусії та круглі столи”.

Ахтем має на меті створити із Кримського дому потужну культурологічну платформу, яка народжуватиме сенси і зміцнюватиме демократичні цінності. Саме тому він і не зупиняється тільки на мистецьких проектах і залученні до них лише митців. Влітку цього року “Кримський дім” підписав меморандум про співпрацю із уже згадуваною ГО “Qırım Ğazi”, створеною ветеранами і участника АТО/ООС з числа кримських татар. Уже разом вони організовують і проводять спільні заходи (наскільки це можливо в рамках фінансування “Кримського дому” Урядом). Мова і про арт-терапію, і долучення ветеранів до театральних постановок, перформенсів, художніх і фотовиставок, і про участь ветеранів-кримських татар у пленерах і лекціях, де ті діляться і своїм досвідом і спілкуються між собою.

“Є публічні ветерани, які все частіше стають спікерами і спілкуються з молоддю. Гадаю, їм це допомагає відчути, що вони потрібні, що ними цікавляться, що їхній досвід хоч трагічний, але гідний і важливий і може стати прикладом. Їх поважають за їхній вчинок. Їм це важливо. А на наступний рік, 2021-ий, ми з “Qırım Ğazi” навіть прописали окрему програму, яка стосуватиметься саме реабілітації кримських ветеранів через арт-терапію та фізіотерапію, через відновлення курсів/занять/навчань/перформансів традиційних кримськотатарських бойових мистецтв. — уже ділиться планами Ахтем Сеітаблаєв. — Ми держпідприємство у складі Мінкульту, відтак, не маємо права на гранти, але ми співпрацюємо із громадськими організаціями (і культурними, і ветеранськими, і стосовно реабілітації), які можуть подавати свої проекти на грантове фінансування. ДП “Кримський Дім” тим часом надав свою бюджетну пропозицію на розгляд МКІПу, в якому всі спільні заходи та послуги, пов’язані з допомогою ветеранам, враховані та внесені до бюджету. Але наразі не відомо, чи отримаємо ми підтримку від представників керуючих розподілом державних коштів установ”.

халілов з побратимами на Марші захисників України у День Незалежності 2020.jpg

Реабілітація, каже Рустем Халілов і як ветеран, іяк медик, — після війни потрібна усім. І кримські татари точно не відрізняються чимось фізіологічно від інших ветеранів: “Найпростіше — контузія, яка викликає відтерміновані наслідки. І не завжди правильно в нас беруться за реабілітацію, бо вона має мати кілька етапів: обстеження, лікування і тоді реабілітація. Бо передусім треба знайти причину і пролікувати її стаціонарно, а вже тоді — період реабілітації. А в нас зачасту беруться лише за цю кінцеву точку — реабілітацію, а першопричин не досліджують. В нас в організації от є хлопці, яких терміново треба обстежувати і лікувати. Але вони часто не мають де жити. І знову ж ця банальна проблема стає на заваді — помешкання. Я знаходив приміщення, призначені для ВПО, але чиновники наче і не відмовляють, але регулярно затягують цей процес. “Ця будівля не цільового використання”, — наприклад такі відповіді я отримую. Не спрацьовують навіть мої останні переконання, що ми мусульмани і ми не вживаємо алкоголь, що все буде гаразд із тим приміщенням. Наразі гуртожитка нема, але я буду над цим працювати”.

Окрім першочергових і надважливих питань пов'язаних із житлом, лікуванням і реабілітацією кримських ветеранів, “Qırım Ğazi” акцентуватиме й на узаконенні течії імамів-капеланів, які влилися в капеланський рух ще з 2015го року, але досі не діють офіційно. Серед наставників — Шейх Саїд Ісмагілов — муфтій Духовного управління мусульман України “Умма” й один з мусульманських духовних лідерів України. До речі, ветерани вдячні йому за прихильність до них і нагородження десятків ветеранів російсько-української війни медалями “За служіння ісламу та Україні”.

Те ж саме стосується створення на Київщині мусульманського кладовища (наразі такі існують в Дніпрі, Одесі та Житомирі), аби кримських татар, які гинуть на фронті чи відходять у миру, ховали не в інших областях, а там, де вони мешкали останні роки.


Додати коментар