ТриЗуб2: спогади про відрядження в АТО одного запорізького стоматолога

"Не треба забувати, що на "цивілці" військові — звичайні люди, які відкладають до останнього візити до стоматології, роками тримаючи свої проблеми за зубами"

Текст:Аліна БердникDecember 24, 2020

Із гумором, який інколи він надягає просто як броню, аби було легше працювати, Олександр Бердник працює стоматологом-терапевтом вже понад 10 років.

За плечима — здобуття вищої освіти в Українській медичній стоматологічній академії (УМСА), чимало вилікуваних зубів, 36 років життя, а ще — закарбована у пам'яті коротка, але знакова поїздка в АТО…Спогади 2018 року, які мають велике значення для Олександра та його пацієнтів і сьогодні.

Як все почалось. Волонтер без права іншого вибору.

“..2014 рік, його події, пам'ятаю пречудово, як і всі українці. Росія здійснила напад на Україну, а у мене якась прострація спочатку — нащо? Люди, що ви робите?

Я житель Запоріжжя. Майже все життя прожив тут, але у донецький бік їздив у довоєнні часи достатньо часто, там жили мої родичі.

Досі не можу (а, якщо чесно, вже й не хочу) зрозуміти, до якої примарної свободи тягнулися жителі Донбасу, чого їм настільки бракувало, аби накликати на цілу країну цю Химеру. Чомусь ніхто тоді не згадував сумнозвісну долю Придністров'я, Абхазії — усіх територій, які зазнали путінського терору та підступності… Та й що казати, маємо ось тепер!..

У 2014-му з близького оточення в АТО ніхто не пішов, але оскільки всі ці події були приголомшливими, я відстежував новини про наших городян, які відправилися на фронт. Було реально страшно, коли новоявлені волонтери із усіх сил намагалися дати хлопцям-воякам хоч трохи того, що роками розграбовувалося можновладцями… Від бронежилетів та касок, до туалетного паперу — все збирали, що могли. Я побачив заклик про допомогу запорізьких активістів у Facebook. Так і вирішив до них приєднатися, інколи купував те, що міг, та передавав волонтерам. Втім, хотілося чогось більшого…

unnamed (3).jpg

ТриЗуб та його неймовірні люди — знакова зустріч у моїй стоматологічній кар'єрі.

Декого із сьогоднішніх стоматологів АТО я знав і раніше. Можливо, не спілкувались близько, втім прізвища один одного вже точно чули (я взагалі зі стоматологічної родини, батьки працюють стоматологами у Запоріжжі понад 30 років, тож мій "тонкий стоматологічний профіль" серед місцевих стоматологів часто впізнають).

Як то кажуть, не було б щастя, та лихо допомогло… Один із співзасновників фронтових осередків стоматологічної допомоги "ТриЗуб" та "ТриЗуб 2" — Володимир Богданович Стефанів, серед вояків та колег по поїздках в АТО знаний як "Шаман". Саме він, чудовий хірург та справжній бандерівець, свого часу й запропонував мені поїхати з ним у відрядженні до "сірої зони", а волонтерську допомогу речами залишити на мою дружину.

Скажу чесно, я загорівся. Чи то хотілося довести собі, що я не тільки "кабінетний" лікар, чи випробувати свої сили у польових умовах, втім я у той самий день поставив дружину перед фактом, що вирішив поїхати з хлопцями.

126382576_206776657638320_8152763399251596156_n.jpg

Подорож, яка стала для мене важливим досвідом

Моє перше та поки єдине відрядження у якості стоматолога АТО відбулося наприкінці березня 2018 року. Мені пощастило — той тиждень я працював разом із "Шаманом", про якого вже згадував.

Пам'ятаю, вечір перед поїздкою, треба зібрати речі, я пакую свій наплічник, поруч бігає дворічна донька і разом із вагітною вдруге дружиною, допомагає складати гостинці для вояків — великодні пряники та сухі херсонські борщі. Паралельно телефонують батьки, мати плаче, й до кінця не розуміє чому я вирішив їхати. Втім, я впертий, це всі знають, хто зі мною спілкується достатньо близько. Я всім пообіцяв, що все буде добре. Наступного ранку виїхали з дому.

Дорога дитинства — чи це ти?...

Я вже казав, мій батько родом зі Східну України. Тож, у дитинстві та у юнацтві я Донецьку область відвідував часто.

А як став вже дорослим дядьком та почав мандрувати, кілька разів вилітав за кордон із Донецького аеропорту.

І от тоді, як ми в'їхали вже у зону АТО та прямували автівкою до нашого пункта призначення, зізнатися чесно, я офігівав…

Я просто мовчки витріщався у вікно автомобіля, як велика рибина, тільки інколи відкриваючи рота, щоб щось сказати "Шаману". А що тут скажеш? Руїна…

Їдеш, бачиш ці покинути житлові будинки, ці прострілені паркани, і не вкладається в голові — що за лайно?.. Тут же люди жили, і може й не так вже поганого. А тепер все вщент розбите, понівечене… Як у якомусь американському фільмі про катастрофи, тільки, блін, перемикнути цей фільм, на жаль, не можна…

Дорогою до "ТриЗуба" я переважно мовчав, а потім, як приїхали, мене накрило… Бляха, які там люди! Якщо вам не доводилось бувати в АТО особисто та бачити наших пацанів та дівчат у польових умовах, вважайте ви про них нічого не знаєте. Як нас зустрічали! Скільки тепла, скільки вдячності, ніби ти приїхав у гості до родичів, які обнімають тебе, радо садять за польовий, втім із вдячністю накритий стіл… Нам щиро раділи, бо знали — ми приїхали допомогти, ми зробимо свою справу чесно.

87399234_2983336751686705_3310164319030738944_o.jpg

Заради кого діє "Тризуб 2"?

Я казав, моє відрядження в АТО було єдиним, а є мої колеги із різних міст України, які віддають цьому стоматологічному проекту та лікуванню на передовій весь свій вільний час. За увесь період існування об'єднання стоматологів АТО, багато хто встиг побувати на Сході десяток разів, а те й більше.

Коли розпочався наш перший робочий ранок, я зрозумів що ми тут попрацюємо гаряче. Як лікар, можу сказати, що більшість наших поважних вояків просто стоматологічні інваліди, з такими запущеними проблемами вони до нас приходили.

Під час призову на стан ротової порожнини військовим комісаріатам плювати — головне, аби були люди, могли пересуватися та не мали загальних тяжких хвороб. Та й не треба забувати, що на "цивілці" військові — звичайні люди, які відкладають до останнього візити до стоматології, роками тримаючи свої проблеми за зубами (сміється).

Я був вражений — ці люди, вони ж наче Термінатори, не бояться вже й пострілів, і вибухів. А як беру до рук бормашину починається паніка. Всі ми зліплені з одного тіста, що сказати…

За час нашої спільної з Володимиром Стефанівим роботи на передовій ми встигли надати стоматологічну допомогу майже сотні воякам.

Якщо хтось з тих пацієнтів пам'ятає мене та наше спілкування, ще раз хочу вам подякувати за довіру, за невгамовний позитив та гарний настрій!

Післясмак подорожі та нові умови роботи вдома.

Мене ця поїздка в якомусь сенсі з того часу тримає в тонусі. Вдома, у Запоріжжі, я працюю у комфортних умовах. У мене хороші пацієнти, деякі з них приходять на огляд та лікування вже роками, цілими сім'ями. Моя робота у місті — це, здебільшого, спокійний ритм.

А в АТО лікування було особливим, там наші пацієнти завжди відповідали на нашу працю майже дитячим захопленням. Тепер ті хлопці та дівчата для мене як символ справжньої людяності. Я інколи жорстка людина, але у цій вдячності та відкритості хочеться бути на них схожим, чесно.

Відчуття від того, коли ти отримуєш гроші за виконану роботу вдома, і коли чуєш звичайне "дякую" там — геть різні речі. Саме АТО навчило мене глибше розуміти цінність людської вдячності та довіри.


TriZub-dental-Karlivka-2.jpg

Волонтерське життя продовжується, далі буде…

Минуло два роки з моменту мого відрядження, та я згадую його часто. Я, як і всі мої колеги, кому пощастило приєднатися до діяльності ТриЗуб 2, і ті стоматологи, хто не був в АТО, втім переймається здоров'ям вояків, намагаюсь допомогати фронтовикам на "цивілці". Дехто з атовців потрапляють у моє крісло по рекомендації, дехто випадково, втім намагаюся лікувати їх якщо не безкоштовно, то зі знижками.

А як ще можна подякувати людям, які там знаходяться, поки ми тут можемо святкувати щось, їздити у відпустки, жити звичним життям?

Мені б хотілося одного дня прокинутися, і, зараз скажу банально, щоб у новинах передали про нашу перемогу. А ще хочу, щоб до людей, які вважають що війна десь далеко і їх це не стосується (а у Запоріжжі таких чи не кожен третій), нарешті все дійшло…Я, певно, забагато хочу?

Бажаю всім здорових думок, здорових посмішок та миру.

ucf_logo_small.pngМатеріали підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатися з думкою автора.

Коментарі

Пов'язані матеріали

Перемога через щастя – рецепт від військового психолога

Козінчук – про особливості сприйняття ветеранів і ветаранок у суспільстві; про полонених чеченців, а також про власний рецепт перемоги.

Місія – реанімувати систему. Історія військового хірурга.

Коли доходить до опису оточення в Дебальцевому, розмову перекривають дитячий галас і сміх – малеча бавиться зовсім поруч, створюючи гротескний контраст. "От заради кого варто це робити!"

Перлинка в камуфляжі. Від захисту прав до захисту держави

Вона із тих, хто не встиг спробувати до війни дорослого цивільного життя – адже пішла на фронт зі студентської лави, поєднуючи війну та навчання.