Стигматизація ветеранів може обернутися втратою держави, - психологи

Опубліковано 16.03.2020

Наприкінці минулого року було проведено кілька соціологічних досліджень, які розкривали ставлення суспільства до ветеранів АТО. З одного боку, дослідження показали, що найвищий рівень довіри українці мали до волонтерів та ветеранів АТО/ООС. Наприклад, за опитуванням, проведеному Соціологічною групою «Рейтинг» протягом 19-22 жовтня 2019 року, волонтерам довіряли 69% українців, у той час як ветеранам АТО/ООС – 67%. За іншим дослідженням, ініційованими ГО «Студена», «Залучення ветеранів до громадського і політичного життя: шлях від військових перемог до особистих», – українці довіряли армії, але з пересторогою ставилися до ветеранів.


Усе частіше психологи, які працюють з ветеранами, звертають увагу на упередження суспільства саме до ветеранів як до окремої категорії. Це відбувається, на думку фахівців, через те, що люди чогось не розуміють, бояться, відтак починають фантазувати. На основі цих фантазій зароджується страх. Ситуацію погіршують ще й засоби масової інформації та публічні люди. Дуже часто ЗМІ підкреслюють приналежність людей до певних категорій, продукуючи шок-контент задля привернення уваги. Тема дотичності людей різних груп до негативних подій чи явищ стає темою маніпуляцій. Деякі політичні партії користуються ажіотажем та настороженістю населення і маніпулюють в інший бік, мовляв, всі повертаються з війни абсолютно травмованими і неадекватними. Відтак, у суспільства формується негативний образ людини, яка має бойовий досвід.

Надмірна героїзація так само, як і стигматизація – ненормальні суспільні процеси

Деякі психологи називають акцентування уваги на учасниках бойових дій дискримінацією.

«На мою думку, стигматизація відбувається через відсутність державної політики на тему ветеранів, відсутність редакційної політики у ЗМІ, про те як висвітлювати ветеранів. Через це у суспільства формується таких негативний образ людини, яка має бойовий досвід. Я б назвав момент, коли у ЗМІ акцентується негативна увага на учасників бойових дій – дискримінаційним», – говорить військовий психолог Артем Денисов.

«Різного роду стигматизація відбувалася ще з 2014 року, – вважає психологиня Тетяна Руденко. Спочатку в нас була абсолютна героїзація, коли після першої хвилі мобілізації на ветерана навішали надвідповідальність, знімаючи її з себе, мовляв: «Наші хлопці прийдуть і порядок наведуть». На людей, які зробили все від себе можливе у конкретному питанні захисту Батьківщини, додатково накладають ще якусь відповідальність. Всі хотіли сидіти і чекати військового з під’їзду, щоб він повернувся і вкрутив лампочку. До того ж, тоді ніхто не думав про моменти їхньої адаптації і інтеграції. Зараз це маніпулюється більше, оскільки є певні політичні процеси і гра між різними політичними партіями. За рахунок соціальної категорії, такої, як ветерани, намагаються взяти окремі бенефіти».

«Окрема історія – журналістська діяльність, – додає психологиня. Мені нещодавно натрапила на очі газета партії Шарія, яка розповсюджується безкоштовно і швидше за все, якась бабуся її читає і формує своє ставлення. У статті йшлося, наприклад про те, що «від 35% до 60% сімей бійців розпадаються». Ці цифри нічим не підтвердженні, а такої статистики просто не існує. Або в тексті писали, що «причини ПТРС, слід рахувати, що український варіант ПТСР складніший» чи вживали словосполучення «донбаський синдром». Це жахлива маніпуляція. ПТСР – це діагноз, він не може бути складнішим чи простішим, чи відрізнятися «донбаським», «афганським». «Кожна 6 втрата в зоні АТО/ООС пов’язана з алкоголем, яка супроводжує бійців і в мирному житті» – такі думки формують розуміння, мовляв, з війни повертаються алкоголіки і хворі. Враховуючи, чия це газета, формується певний образ в людей».

Кому це вигідно і що з цим робити – питання. Психологи зізнаються, що вони можуть спростовувати таку інформацію, але, на жаль, їхніх ресурсів недостатньо і така інформація розходиться гірше, ніж інформація з шок-контентом. Таким чином стигматизація ветеранів підкріплюється.

Деяким цивільним людям насправді так страшно з цією темою стикатися, що вони роблять все, щоб віддалитися від неї – знецінюють, роблять вигляд, що цього не існує, «втомлюються від війни».

Існує два важливих правила: не узагальнюй та не знецінюй

Насправді ж, змалювати якийсь монолітний психологічний портрет ветерана неможливо, оскільки всі люди різні. Не можна стверджувати, що всі ветерани є такими і ніяк інакшими. Армія – це зріз суспільства. Сприйняття суспільством – це дуже глибина тема і її можна розбити на те, як це подають ЗМІ, кому це вигідно; що проходять самі люди в період адаптації, коли вони повертаються з зони бойових дій; що суспільство знає загалом про війну, ветеранів, стигматизацію, чи має розуміння що відбувається.


Дуже часто люди після війни налаштовані негативно до якоїсь категорії суспільства тому, що мали негативний досвід. Так само і навпаки – у певних категорій суспільства міг бути негативний досвід спілкування з ветеранами. Не варто всіх узагальнювати. Узагальнення – це маніпуляція. В принципі, узагальнення не несе в собі нічого хорошого, навіть безвідносно до ветеранів.


«Людина-ветеран як статус не означає, що всі однакові. Так само і в будь-якій професійній галузі. Не можуть бути, наприклад, водії маршруток всі однакові, або IT-шники, або хтось інший. Люди люблять фокусуватися на негативі. Це піднімає високі емоції», – говорить Тетяна Руденко.


Упереджене ставлення з боку суспільства ускладнює процеси адаптації для ветеранів. У людини, яка повертається з війни, а в інформаційному полі чує тільки про негативні вчинки, скоєні ветераном, бачить ставлення суспільства, – агресивне, байдуже, невдоволене – до таких як сам, складається відчуття, що це єдина правда. У конкретно взятих людей, на конкретних долях це відіграє значну роль і має важливі наслідки.

Не переживши досвід конкретної людини, не варто його обезцінювати, наголошують психологи. Коли обезцінюють і відкидають те, що людина зробила, жертвуючи часом, здоров’ям, життям своїх друзів, – це може призвести до негативних наслідків.

«Якщо говорити про військових, то варто пам’ятати, що ці люди нас захищають, ми живемо спокійно, мирно і можемо дозволяти собі втомлюватися від чогось, завдяки тому, що хтось тримає цей фронт і жертвує багато чим заради цього. Це точно заслуговує на повагу і цей досвід є неповторним. Ми його не проживали і точно не маємо права засуджувати та робити якісь узагальнені висновки про всіх. Проте, у нас є наша соціальна відповідальність. По-суті, суспільство домовляється з армією про те, що вона нас захищає, а ми будуємо систему підтримки (психо-соціальну, медичну та ін..)», – наголошує Тетяна Руденко.

Питання адаптації ветеранів і запобігання стигматизації складне і частково є в зоні відповідальності громадського сектору. Так, дійсно, створюються чудові проекти, такі як, наприклад, «Завдяки тобі» команди «Побратимів». В цьому проекті не йдеться про те, чи ти герой, чи поганий, але «Ми тобі дякуємо за твою роботу і наш захист. Ми не робимо тобі оцінки як людині, але дякуємо за твій досвід».
Проект «Що таке пам’ятати» ГО «Студена» віддає шану тим, хто віддав своє життя в російсько-українській війні і говорить про те, як важливо визнавати внесок, зроблений на війні.
Окремими командами створюються програми, знімаються фільми з популяризації ветеранського бізнесу, або ветеранської творчості.

«Ми створили продукт, спрямований на широку аудиторію. Звичайно, хочеться певним прикладом і ветеранам показати, що можна активно вести життя після фронту, але в першу чергу – це зміна образу ветерана в суспільстві. Ще рік тому, мені здається, актуальність проекту була менша. Зараз вона збільшується з кожним тижнем. Суспільне ставлення до ветеранів погіршується, і це сильно відчувається. Ми сприймаємо проект як такий, що буде міняти цей образ і буде його фактично створювати заново», – сказав в ефірі Армія фм оператор-постановник фільму про ветеранський бізнес «Крутий заміс» Павло Липа.

Проте, без допомоги і підтримки держави в цьому питанні вплинути на інформацію подану в ЗМІ, кожне з яких має свого власника, буде складно. Наразі в державі є точкові намагання протидіяти стигматизації, але, на жаль, немає єдиної стратегії. За словами екс-міністерки у справах ветеранів Оксани Коляди, змінювати суспільну думку про людей які пройшли бойові дії, – складно. Це велика робота і велика проблема, яку ми зараз маємо. Але в Мінветі пишуть стратегію як з цим боротися. Одним з кроків міністерка називає створення позитивного образу ветеранів.

«Нещодавно я проаналізувала, що, наприклад, у 90% американських фільмів присутні ветерани. І в більшості, ці герої позитивні, до них говорять з повагою. З міністром культури Володимиром Бородянським (коментар брався ще до розпуску уряду – ред.) ми вирішили впровадити образи позитивних героїв-ветеранів у фільми. Коли в нас ветеран, як позитивний образ людини, що пройшла війну, буде в кіно, серіалах, сюжетах, зовнішній рекламі, то ми змінимо напругу в суспільстві», – розповіла Оксана Коляда.

Говорячи про акценти на ветеранах деяких ЗМІ щодо вчинених в країні злочинів, психологи наголошують, що цю інформацію потрібно подавати у порівняльній статистиці. А міністр у справах ветеранів переконана, що ще одне завдання Мінвету – робота з журналістами на питання етики.

«Якщо людина вчинила злочин, то ця людина вчинила злочин незалежно від того, чи вона лікар, чи поліцейський, чи учасник бойових дій. Не потрібно говорити про те, що це обов’язково людина, яка пройшла війну», – наголосила Коляда.

Від стигматизації, ми можемо перейти до маргіналізації – а це небезпечно

Психологи, які працюють з ветеранами, вважають, що наслідками стигматизації людей, які пройшли бойові дії, можу стати навіть втрата держави.


«Військові і ветерани є запорукою нашого з вами існування, – говорить психолог Артем Денисов. Ми можемо робити нашу роботу тут, займатися якимись чварами в фейсбучику, все це, завдяки тому, що є люди на фронті, які захищають наше право на це. Але від стигматизації, ми можемо перейти до маргіналізації. І це стане великою проблемою для суспільства, бо несприйняття тієї чи іншої людини, це колосальна втрата для суспільства, бо ветерани – це не наше ноу-хау, це той досвід, який ще був у перших націй. Вони називали людей, які мають бойовий досвід, людьми мудрості, бо крім як в бою, ти цей досвід мало де можеш здобути. Люди які мають досвід війни – найменше хочуть війни».

Тетяна Руденко у своїй роботі з ветеранами і у своїх спостереженнях помічає думки ветеранів, які звертають увагу на процес стигматизації. Психологиня переконана, що це все є сигналом, на який потрібно зважати, щоб не відбулося якогось вибуху у суспільстві.

«Останні півроку я частіше стала чути: «Подивіться, що про нас всіх кажуть», «Я не хочу вказувати в резюме, що був в зоні ООС». Ми навпаки говоримо, що «це твоя сила, ти командував ротою, і точно зможеш керувати відділом, ти точно стресостійкий». Але зневажливе ставлення може призвести до відповідних дій. Сніжний ком набирається. І це дуже небезпечно», – говорить психолог.

Знецінювання досвіду ветерана може призвести ще до кількох наслідків, які далекій від війн людині, на перший погляд можуть здатися незначними.

Якщо не поважати тих, хто нас захищає, то ми не зможемо відстояти свою історію. Відтак, її можуть переписати. Ветерани і військові будуть замовчувати те, що відбувалося, щоб не посилювати стигматизацію, а в результаті, історія буде переписана. А також, своїми вчинками і словами суспільство перекриває доступ нових контрактників в армію. Адже вони дивляться як реагують на ветеранів, і це точно не мотивує йти в армію. У США «в будь-якій невідомій ситуації йди служити в армію, тебе поважатимуть». А в нас після армії ти можеш стати непотрібним своєму народові. Це не означає, що в США після повернення ти сидітимеш, нічого не робитимеш і в тебе все буде. Але загальнодержавна політика – це політика підтримки. Досвід військових, які воюють десь, а не на своїй території, і ветеранів завжди заслуговує на повагу.

Якщо ми хочемо сильну армії, то потрібно показувати тим, хто в ній служить, що з ними буде після, як до них будуть ставитися, які вони матимуть соціальні гарантії, підтримки і можливості.

Авторка: Дарія Бура


Додати коментар