Спроби консолідації, або чого бракує українським ветеранам/кам-політикам?

Опубліковано 20.11.2020

Українські ветерани, учасники російсько-української війни, почали балотуватися у депутати із першого року бойових дій на Донбасі: у 2014-му — до Верховної Ради, у 2015-му — в депутати місцевих та обласних рад, у 2019-му — знову до парламенту (за партійними списками та в мажоритарних виборчих округах) і от зараз — ще одні місцеві вибори. Що цікаво, політичну кар’єру ветерани переважно розпочинають саме з місцевих органів самоврядування, бо певні, що зміни мають стартувати з їхнього міста.

Професійні навички чи національна свідомість?

Цьогоріч до органів місцевого самоврядування балотувалися сотні ветеранів і волонтерів по усій Україні (лише жінок-ветеранок — 23). Балотувалися від різних політичних сил і, на жаль, від антиукраїнських також.

«На минулих місцевих виборах вибір зробили за мене. Бо я була на війні. Після 5 років на фронті волонтеркою-військовичкою я чекала на якісні зміни. А коли повернулася додому, ситуація в моєму рідному Запоріжжі мене не влаштовувала. Цього року я хотіла мати право голосу і право щось змінити. Щоправда, я побачила багато речей, до яких не була готова, — зізнається ветеранка-снайперка Юлія Семігайлова, яка балотувалася від «Сили людей» (на початку — від «Народного руху України») по Запорізькій ОТГ. — Було неприємно бачити тих, хто змінював у мирному житті свої погляди, і хто заради влади пішов в антиукраїнські партії. Це боляче і неприємно, але це — правда, і з тим треба жити і розуміти, що не усі ветерани — класні. Є ветерани, які уже були при владі й не виправдали сподівань… Але пішли зараз в будь-які партії, тільки аби залишитися при владі. І пішли в лави так званих «господарників», за яких наше суспільство досі любить голосувати».

original.jpg

Водночас, як переконані політологи, саме у місцевих виборах так звані лідери суспільної думки сприймаються зовсім по-іншому: є запит на професійні навички, і це саме тому роками наше суспільство й обирає так званих «господарників», які й лавку встановлять, і вулицю відремонтують, які, зрештою, розуміються у комунальній інфраструктурі. А тепер з’явилися нові політики-ветерани/ки — із патріотичним фідбеком, які дуже добре розуміють, що таке жертовність і національна свідомість.

«Тут знову ж простежується приклад, коли таких патріотичних людей використовують. — із сумом констатує політичний експерт і директор Інституту Інформаційного суспільства Ярослав Павловський. — Бачу уже за кількома регіонами (Житомирська, Черкаська, Полтавська області), коли образ ветерана у виборчій кампанії використовується, тільки аби привернути увагу до цієї політичної сили, а тоді використати їх, не давши навіть шансу отримати депутатський мандат. Тому що виборча система передбачає певні пріоритети в роботі й формуванні списку, а люди, які беруть участь як пересічні кандидати, цих нюансів не розуміють, і тому партійні лідери використовують їх у своїх інтересах».


Ветеранам бракує консолідації ветеранського руху, який би надалі виправив ситуацію з браком політичного досвіду, політичної культури й освіти, бо з індивідуальною та патріотичною свідомістю у них все гаразд. Ветеран сильний в суспільстві тим, наголошує Павловський, що він консолідований зі своїми побратимами, де існує і взаємопідтримка, і щирість, відвертість й коротка дистанція у середовищі таких як вони. Сьогоднішня неконсолідованість — наслідок впливу багатьох факторів: від фінансових, до психологічних. Ветеранами часто маніпулюють, а сам образ ветерана використовують.

«От прийшов ти, доброволець, з війни, в тебе досі всередині той дух, братерство, ідеали, за які ти боровся на “передку”. Але ти приходиш додому і, приміром, дружина каже — “треба якось гроші заробляти”, і ти втрачаєш час і не можеш продовжувати ідеологічну боротьбу. І тут — з’являються оці недобросовісні маніпулятори, які підкуповують, дурять. Мовляв — ми тобі «компенсуємо» проведений час, але ти нам рішення наші відстоюй як ветеран, ходи по пікетах. — Ігор Шолтис, ветеран російсько-української війни, доброволець батальйону “ОУН” із позивним “Шульц” (балотувався на місцевих виборах-2020 у Львові від партії “Голос”) наводить один із прикладів, коли ветерани піддаються впливу непевних сил і кіл людей. — А вже кого схопили і туди затягнули, то їх вже витягнути тяжко, вони “на гачку”. Або їм за це щось дають, а ми можемо тільки сказати, що “так неправильно, але вибач, друже, ми тобі за це нічого не можемо дати”. Зрештою, ветерани часто не можуть знайти себе в тилу, і коли з’являються навіть такі сумнівні пропозиції, то ветерани, буває, піддаються. Нормально було б — це хаби і можливості працевлаштування для ветеранів, це б змінило ситуацію і допомогло консолідації».

121282129_200344744817350_5375939165191913676_n.jpg

Українські й американські ветерани у політиці — різні

Звісно, є приклади успішних політиків, які в минулому були ветеранами. І чи не найяскравіший приклад цьому — американські ветерани-політики. Ветеран війни у В’єтнамі — Джон МакКейн — вдалий цьому приклад: американський державний діяч, республіканець, сенатор від штату Аризона. Ба більше, у деяких країнах участь у військових діях дає ті права і можливості, зокрема у політиці, які не дає жодна інша громадська активність.

Але маємо розуміти, що американські ветерани, які згодом влилися у політичне життя — не завжди ветерани бойових дій, переважно це ветерани військової служби, яка в США є престижною і передбачає відповідне забезпечення. В нашому теперішньому суспільстві ветерани — це ті, хто воював. І самі ветерани тішаться, що просування їхніх побратимів у політиці набуло чималих обертів, а українське суспільство через свій консерватизм готове голосувати за ветеранів насамперед через високий рівень їхньої національної свідомості.

«Я дуже раділа за дівчат і хлопців, які пішли на вибори від різних партій, звісно, крім антиукраїнських. Це круто, що вони повірили в себе і що вони можуть щось змінити. — впевнена ветеранка Юлія Семігайлова. — В них є мотивація, якої немає в усіх тих “господарників”, — бо це гарт і національна свідомість, це бажання робити країну такою, за яку не соромно вмирати. І я просила усіх перед виборами — тільки не опускайте руки, і зараз так кажу. І якщо “господарники” професійно дурять людей і ставлять білборди, то ми часто не вміємо говорити гарні слова, можемо не мати досвіду перебування в політиці, зрештою, в нас немає грошей на агітацію, але ми не надуримо, бо в багатьох із нас на передовій ще досі воюють побратими і посестри. І якби в мене були гроші на рекламу, то краще я б купила своїм якийсь безпілотник. Бо це дурні гроші. Я от із сином сама роздавала перед виборами листівки, які вдалося надрукувати. Ніяких роликів і десятків білбордів я не мала. Депутат місцевої ради не отримує зарплату, то нащо ті вкидання шалених грошей на рекламу? Він хоче їх повернути. Як? Тільки обікравши людей, які ж за нього і проголосували».


Але за ветеранів таки голосують. Можливо, у східних регіонах цей процес довший і болючіший: приміром, Юля згадує, що в більшості вона замість політичної програми змушена була розповідати виборцям у Запоріжжі, що сьомий рік в Україні триває «не громадянська війна, а російсько-українська», пояснювати, зрештою, чому сама Юля воювала, — і це важко для кожного ветерана/ки. Але процес входження ветеранів до політики уже розпочався, і це добре. Принаймні тому, що ветерани/ки не бояться балотуватися і змагатися проти політиків, які вже «засиділися».

«Я сама з Рівного, там зараз пройшло багато ветеранів. — додає нардепка від “Європейської солідарності”, командирка “Госпітальєрів” Яна Зінкевич. — До міської ради пройшли, здається, 6 ветеранів. І вони набувають впевненості й досвіду, довіра до них зростає, вони щирі і здатні вирішувати проблеми. Зрештою, вони стійкіші до корупційних факторів, бо, як не крути, вони воювали за цю країну і готові були за неї померти».

зінкевич - нардепка України.jpg


Образ ветеранів у політиці та ЗМІ

З 2014-го учасники російсько-української війни були і є депутатами. І тут важливо — бути ефективними і виправдати довіру громадян, які віддали голоси, повіривши у щирість кандидатів. Але мусимо констатувати, що не кожен ветеран, навіть якщо він показав себе героїчно на фронті, зможе зберегти честь у тилу, в політиці, чи виправдає кредит довіри.

«Минулого скликання у Парламенті було близько 60 ветеранів: були й ефективні, звісно, та все ж більшість — не надто, навіть траплялися випадки корупції… — із сумом констатує нардепка Яна Зінкевич. — Це розчарувало людей, і цього скликання нас тільки шестеро, і ще “Богема” “зайшов”. Причому, серед нас, ветеранів, є Ілля Ківа, який в проросійській партії “Опозиційна платформа — За життя”. Він же теж ветеран, ми навіть брали участь в тих самих операціях зі звільнення Красноармійська. Я знаю, що він ветеран, і це тим більше катастрофа. Та маємо таку реальність. А є такі, як ветеран Михайло Бондар, який мав поранення і який був ефективний і минулого скликання, і зараз.

Ще один неоднозначний момент: іноді політики декларують свою чи партійну причетність до бойових дій для підняття своїх рейтингів, для вибудування свого політичного майбутнього, задля збільшення довіри суспільства.

«Українське суспільство є досить консервативним, і традиційно довіра до таких суспільних інститутів як армія — є і були доволі високими. І в нас в політиці є люди, які декларували свою причетність до виконання інтернаціонального обов’язку в Афганістані. Те саме із російсько-українською війною. — аналізує політолог Ярослав Павловський. — Її учасники були і досі є депутатами. Серед них і командири батальйонів — як Тетерук. У Ляшка були двоє комбатів — Мельничук і Вітко. Зрештою, і сам Ляшко декларував власну причетність до добробатів, тому ситуація така: суспільна довіра до подібних інституцій висока, і багато політиків намагаються експлуатувати образ ветерана, військового. І той факт, що політики йшли воювати задля свого політичного просування, є».

Окрім консолідації, потрібне якісне формування образу ветерана. Як, приміром, у штатах. «Шульц» усміхається і згадує, що мало не в кожному американському бойовику — головна роль за ветераном, військовим чи поліцейським. У нас же цей процес стартував щонайшвидше через рік після початку бойових дій, коли стали з’являтися книги ветеранів і про ветеранів, фільми про російсько-українську війну і вояків — «Кіборги», «Позивний Бандерас», «Атлантида», «Міф».

«В нас, мені видається, ще так і не утворився по всій країні “культ героїв”. — зітхає «Шульц». — І це не тільки про фільми, це і про дисципліну: наприклад, не пити у формі алкоголь. Добре, що адекватні військові/ветерани вже поволі навчаються з цим боротися. Але і досі немає культу героїв. Коли я балотувався, не акцентував на тому, що я ветеран: люди мають голосувати за тебе не тільки через це. Але мій статус ветерана, гадаю, також зіграв роль, бо багато людей знають мене і як добровольця. Все ж тег “ветеранство” підіймає рівень довіри виборців, складає враження чесності, однозначно, бо ця людина йшла на війну і ризикувала життям. Але ми ще маємо працювати над правильним образом ветеранів».

«З медіа треба щось робити. Бо стоячи, як я на перехресті, щоб донести свою програму і пояснити, хто такі ветерани, — охопиш занадто малу аудиторію. — Впевнена ветеранка Юля Семігайлова. — В нас у місті ЗМІ були ”схоплені” місцевою владою, і в мене та й в багатьох інших проукраїнських кандидатів просто не було можливості розповідати про цю війну на ТБ чи в пресі. Не так тяжко було чути від людей «скоро “наші» прийдуть», як важко чути «чого ти там була, це ж громадянська війна?». І якщо ми цього не змінимо, то наступні місцеві вибори проігнорує ще більше людей. Та й передвиборчу агітацію ми мали не за місяць починати, а за 5 років. Треба зараз на це зважати, готуватися до наступних виборів».

«Звісно, ми не можемо впливати на ЗМІ, — доповнює Яна. Ветеранка впевнена, що якщо стається злочин, то про це може й не розкажуть, а якщо до нього причетний ветеран, то про це одразу напишуть і наголосять, що то був ветеран. «Це паплюження образу ветерана. Звісно, є і недоброчесні ветерани, бо кітель не робить тебе автоматично героєм, але точно не більшість».


Підсумовуючи, можна виділити три моменти для логічного влиття ветеранів російсько-української війни до політики: консолідація (так можна зупинити тенденцію використання образу ветерана у політичній діяльності політичними силами з великим досвідом); створення з допомогою ЗМІ, волонтерських і ветеранських спільнот позитивного образу ветерана як героя; здобуття ветеранами політичної освіти і культури (приміром, у 2019-му за підготовку ветеранів і волонтерів взялися експерти громадської організації «Юридична сотня» за підтримки Канади).


Фото: Цензор.НЕТ, Фб-сторінка Шолтис ХХІ та надані авторкою.


Додати коментар

Пов'язані матеріали

Чи місце атовцям у владі? – думка експерта

Низькі моральні якості, відсутність мотивації та ініціативи стали основними проблемами українського бюрократичного апарату...

Українці хочуть бачити ветеранів у владі – Дослідження

42% опитаних громадян вважають, що ветерани АТО/ООС повинні бути залученими до політики.

Ветерани при владі: Люди, які знають ціну життя і пам’ятають загиблих побратимів, не зрадять Україну

Більшість з них керується у своїй роботі пам’яттю про загиблих побратимів і, власне, досвідом керувати, здобутим на війні.

Мінветеранів запросило громадськість обговорити концепцію позитивного образу ветерана

Міністерство у справах ветеранів України пропонує для громадського обговорення Проєкт розпорядження Кабміну “Про схвалення Концепції формування та підтримки позитивного образу ветерана війни в суспільстві”.