Після Іловайська. Як одеська ветеранка організовує для побратимів сімейну психологічну реабілітацію на морі

Опубліковано 12.10.2020

До війни Анна Ільющенкова мала власний бізнес і займалася медициною. Коли почалася війна, жінка допомагала у військкоматі, а потім і сама вирішила піти на фронт у липні 2014 року. Поштовхом до цього рішення став один момент – коли до військкомату забіг брат загиблого і попросив оформити його до війська. Про це Аня розповіла авторам проєкту «AfterІловайськ», як одна з тих, кому пощастило вийти з того котла.

«Сподіваюся, з ним все добре і він живий та здоровий», – говорить жінка зараз.

Завдяки своїй роботі медиком, Аня й опинилася у батальйоні «Донбас» анестезіологом. Говорить, що не змогла б просто сидіти в Одесі.

Виживши після поранень, які давали їй мало шансів на життя, жінка почала займатися питаннями реабілітації ветеранів у Одесі, адже виявилося, що у цьому регіоні люди після війни належать лише собі. Але Ані вдалося створити базу для сімейної психологічної реабілітації ветеранів.

121252350_1780207952137136_6166072626662787053_n.jpg

Іловайськ

Анна Ільющенкова зізнається, що останні дні в Іловайську для неї змішалися. Але розповідає, що виходили окремо від батальйону «Донбас», разом із «Дніпром-1» 29 серпня.

Виїжджати довелося вже під обстрілом. Пригадує, що стріляло тоді з усіх боків, а їхня машина гнала із шаленою швидкістю.

«Ми всі вже тоді зрозуміли, що йдемо на смерть, але іншого виходу не було. 29 серпня нас обстрілювали з усіх боків, проти нас перли танки й артилерія. Переді мною підірвався автобус, в якому заживо згоріли наші хлопці. Ми дивом проскочили. Але тут мене й зачепило», – пригадує жінка.

«У якийсь момент я відчула поранення в бік. Всі вибігли з машини, а я не могла встати. "Ветерок" за мною повернувся. Я жива завдяки йому. Машина вибухнула. Він тягнув мене, поки мене вирубило. Коли прийшла до тями, побачила, як йде "Дрин", "Нестор", хлопці з "Дніпра" з піднятими руками. Зрозуміла, що вони рвонули в зеленку, а там їх вже чекали і почали виводити», – пригадує Аня вихід з котла у проекті «AfterІловайськ».


Аня говорить, що чітко не пам’ятає, як все відбувається – все уривками. Пригадує танки, які йшли на українських бійців з посадки, де ті хотіли сховатися, автобус, який зрешетило осколками. Їх буквально «поливали» вогнем з автоматів, кулеметів і танків.

Ще один осколок влучив жінці в живіт, а коли вона зачепила ногою розтяжку, то в ногу, руку і стегно влетіли осколки міни. Медикиня то втрачаласвідомість,то приходила до тями. Говорить, що одразу не відчувала біль, лише згодом.

«"Дрин" був поранений в "м'яке" місце, "Нестор" - в ногу і руку, у "Вітерця" - рука. Сказали, що "Тарас" загинув. Пам'ятаю, що допомогу мені надавав "Вітерець", перев'язував. Все поле було всіяне тілами. Ми їхали, "Вітерець" і "Дрин" плакали», – розповідала Аня у «AfterІловайськ».

Полон

Далі був полон, бо з посадки на українських бійців вийшли росіяни. Аня розповідає, що її віднесли до ями, в якій вже сиділи інші полонені військові. Її опустили вниз. Говорить, що їй не вкололи кровоспинних, і бинти просякли кров’ю, кілька разів їй зав’язували очі і носили на допит. А вона вигадувала якусь неправдиву історію.

У полоні Анна Ільющенкова пробула п’ять днів, і попри шість важких поранень пережила знущання, нестерпний біль.

«Найтяжчим було очікування. Очікування смерті. Мені детально описували як я вмиратиму, а потім обіцяли зарити десь у посадці... Легка смерть була бажаною. Я просила просто мене пристрелити», – розповідає Аня.


Червоний Хрест

Третього вересня Червоний Хрест забрав полонених поранених українських солдат, серед яких була і Аня. Їх відвезли до польового шпиталю в Запорізьку область, а звідти – в Дніпропетровську лікарню імені Мечникова.

Загалом жінці, стан якої був просто безнадійним, провели шість операцій. До Одеси вона повернулася у лютому 2015 року.

Перед цим Анна потрапила до Литви, яка запропонувала допомогу в лікуванні найтяжчих поранених українських бійців. Там, за кілька днів їй зробили чотири операції. Жінку навіть попереджали, що куля знаходиться практично в спинному мозку і при її видаленні може паралізувати. Але Ані пощастило і лікарі впоралися. Хоча й говорили, що кожне її поранення було практично смертельним.

121260552_638089343761743_8965165771083691891_n.jpg

Підтримка ветеранів?

Анна Ільющенкова вижила, як часто говорять у таких випадках, напевно для того, щоб робити більшу справу. Після того, як жінка трохи отямилася і відійшла від поранень, операцій і лікування, вона почала добиватися посвідчення УБД. Його вона отримала аж у грудні 2016 року. А виплат – жодних.

«Коли я повернулася, не було жодної реабілітації. Єдине, мені допомагали волонтери, ті, які мене знали особисто. Мене тоді забрали в Карпати, в реабілітаційно-відпочинковий табір для бійців АТО в Карпатських горах «З любов’ю у серці». А місцева влада нам тоді навіть не розповідали про санаторно-курортне лікування, на яке ми могли їхати», – розповідає Аня.

Вона говорить, що багато її побратимів просто психували і казали: «Та хай вони вдавляться своїми путівками», бо приходили в радбез, а там їм казали: «Ви не наш, їдь до військкомату». А у військкоматі кажуть: «Навіщо вони вас до нас прислали, йдіть у радбез». І жодні запити не діють.


«У радбезі є чудові дівчата, але їх одиниці, які розтлумачать хлопцям,що робити і як. А насправді, у мене були випадки, коли говорили: «А що ви такого зробили, що вам пільги і на проїзд, і на санаторно-курортне лікування?» – розповідає доброволиця.

Зараз Аня зазначає, що Одеса насправді проблематичне місто і ветеранам досі незрозуміло, як впливати на владу. Жінка приводить у приклад, Миколаїв і Центр для ветеранів, який там нещодавно відкрився.

«Місцева влада Миколаєва, з якою я спілкувалася, розуміє ситуацію і проблематику, виділяє кошти, приміщення. На ремонт цього приміщення вони взяли грантові гроші. В Одесі я вже понад три роки не можу достукатися до влади. Мені постійно говорять, що приміщення, для ветеранського центру немає. Хоча насправді їх продають», – говорить жінка.

Аня порівнює свій регіон із Західною Україною, і каже, що там такого не зустрічала.

«Але це я зараз розумна і знаю свої права, а п’ять років тому, коли я дуже потребувала санаторно-курортного лікування, мені в радбезі навіть про це не говорили».

121450046_2481170712177315_9037685140838147422_n.jpg

Ветерани без можливостей?

Сьогодні в Одеській області налічується 14 тисяч ветеранів. Але, попри таку кількість людей, що пройшли війну, Аня говорить, що їм досі дуже складно добиватися безкоштовних операцій, чи вирішувати якісь інші побутові питання: як то проблеми в родинах чи питання з документами. Ветеранам доводиться виручати один одного, і так вони тримаються разом.

«У нас є готель «Женева», яка приймає на санітарно-курортне лікування хлопців, але ветеранам говорять: «Ти не їдеш у «Женеву», а їдеш у Сергіївку. А не хочеш туди, значить зовсім нікуди не поїдеш». Хлопцям відповіді на запити у кращому випадку дають впродовж 30 днів, а депутатам – впродовж 5 днів. Я б хотіла, щоб ветерани були депутатами, бо у міській владі немає нікого, хто відстоював би наші права», – наголошує Аня.

«Для мене дуже проблематично влаштуватися на роботу, оскільки я є інвалідом війни. В мене перебитий хребет, і бувають дні, коли я просто не можу встати з ліжка, а на жодній роботі це не цікаво. А ще мені потрібно на 18 днів на санітарно-курортне лікування, а потім ще 18 – на психологічну реабілітацію, а ще моя посилена відпустка – кому потрібен такий працівник?», – додає жінка.

Попри це і щоб запобігати у таким проблемам, минулого року ветеранка вступила на юридичний факультет. Каже, щоб захищати бойових побратимів.

121398946_1231927020517922_5418831557682952163_n.jpg

Порятунок від розлучень

За три роки діяльності навколо Анни Ільющенкової в Одесі зосередилися люди і утворилася певна організація для ветеранів. Загалом вона налічує близько 50 людей, але найактивніших 20. І вони намагаються боротися

«Але нас нікуди не пускають, бо я якось потрапила до очільника області і мене не могли зупинити – ніхто не хоче слухати про проблеми», – наголошує жінка.

Вже кілька років Аня переконана, що найбільше ветерани потребують не просто психологічної реабілітації, а їм необхідна сімейна психологічна реабілітація.


«У мене в сім’ї були проблеми – мене не розуміли, коли я повернулася, не розуміли, що в мені змінилося. Те саме у хлопців. Дружинам теж дуже важко – працювати, піклуватися про дітей і переживати за чоловіків, які на війні», – наголошує ветеранка.

Три роки тому вона подавала прописаний проєкт щодо психологічної сімейної реабілітації. Але їй сказали, що коштів не буде.

«Я намагалася пояснити – було б краще, якби нам проводили не належні 18 днів реабілітації, а хай 9, але з родинами», – впевнена Аня.

121336505_833619723843181_2847593327450169544_n.jpg

Сімейна реабілітація

У листопаді 2018 року вона разом з однодумцями змогли провести першу психологічну реабілітацію для хлопців з родинами.

«У нас була прописана програма. Навіть для дітей, – з ними займався аніматор. Хтось хотів на конях покататися, хтось в оперний театр хотів… ми врахували побажання хлопців», – каже ветеранка.

І додає успішний приклад своєї роботи: «У нас була одна родина, в якій доходило до розлучення. Їх настільки затягнув побут, що вони самі не справлялися.Але у багатьох виявляється безліч непорозумінь, бо пари між собою навіть не спілкуються нормально і не обговорюють нічого. Один на одного ображаються. Після нашої реабілітації ця сім’я збереглася. Ми забрали дітей до аніматорів, а чоловік з дружиною цілий день провели разом. Потім навіть сміялися з того, що їх доводило до розлучення».

Аня говорить: «Ми «панькалися» з цими сім’ями вже як хотіли. Але, вважаю, що раз на рік це можна зробити. З ними працювали психологи, ми організовували елементарні речі, потрібні».

Ветеранка скаржиться і дивується, – виходить так, що в Одесі, місті біля моря, влітку учасники бойових дій не потрібні, а от на зиму – «хай приїжджають на оздоровлення».

«Та кому потрібно море взимку, якщо вони хочуть оздоровитися самі і сім’ю з дітьми привезти на море влітку?» – обурюється жінка.


Та минулого року Анна знайшла базу «Сичавка», і там погодилися віддати півбази для ветеранів. У 2019 році на базі «Сичавка» відбулася така ж реабілітація.

«Хлопці і малювали, і з психологами працювали, і у дельфінарії їздили, і екскурсії по місту були. З дітьми займалися наші дівчата (волонтерки Одеси), тож сімейні пари мали змогу присвятити час один одному», – розповідає Аня, додаючи, що за минулий рік їй вдалося організувати реабілітацію понад 100 людей на цій базі.

А цього року сталася дивна і приємна річ – з’явився інвестор, який придбав будинок для Аніної ідеї з сімейною реабілітацією ветеранів. Виявляється, цей чоловік-інвестор спостерігав за Анею вже три роки. І після фільму «Незламні», де вона говорила про те, що необхідно робити сімейну реабілітацію, вирішив підтримати жінку. Будинок потребує ремонту, і зараз Аня планує його зробити.

«Я розумію, що якщо ти постійно говориш про те, чого хочеш, працюєш над цим, воно здійсниться!» – радіє жінка. І додає, що у своїй новій реабілітаційній базівона враховує рекомендації психологів, які радять збирати разом не більше п’яти сімей – щоб усім було комфортно і вони встигли роззнайомитися.

І цього року навіть три ветеранські родини із Західної України приїжджали до Аніного центру і відпочивали на морі.

У Анни Ільющенкової ще багато робити, окрім ремонту у будинку. Необхідно зробити так, що сімейна психологічна реабілітація для ветеранів проходила на законному рівні і унеможливити корупційні схеми на цій темі у санаторіях.

Статтю опубліковано у межах проекту "Підтримка ініціатив місцевих жіночих правозахисних організацій, направлених на просування ґендерної рівності, забезпечення прав та розширення можливостей вразливих груп жінок та дівчат".
Інформація, яка представлена у виданні, є виключною відповідальністю ГО "Студена" і не обов'язково відображає погляди Уряду Канади і організації Пакт.


Додати коментар

Пов'язані матеріали

Хронічне недофінансування санаторно-курортного лікування ветеранів

Законодавство гарантує ветеранам війни раз на рік безоплатне санаторно-курортне лікування. Наскільки вдається скористатися гарантіями?

Одна з найдієвіших реабілітацій після війни — спорт

Спортивна реабілітація для учасників бойових дій — найкращий вибір для швидкого повернення до звичайного життя, про це кажуть як самі військові, так і психологи, які працюють з ними.

«Це такий підйом, коли оточують небайдужі люди, які піклуються»: як жінкам допомагають після війни у Re:Hub

Перший жіночий ветеранський простір Re:Hub у Львові у вересні святкуватиме річницю від свого створення.

7 “знаків питання” та 3 “знаки оклику” психологічного повернення з війни. Жіночий вимір.

Кажуть, «колишніх не буває», і військовий досвід назавжди залишиться з ветеранкою. Забути його або повернутися до тієї «себе», якою була до війни, неможливо. Але цілком можливо зробити цей досвід своїм надбанням.

«Головне після повернення – вийти з війни»: що допомагає ветеранам зберегти родину і самих себе?

Вона – одна з тих, хто таки зміг повернутися з війни. І не лише формально, але й психологічно – заново віднайшовши себе в нових реаліях. І тепер створює такі ж можливості для тих ветеранів та ветеранок, фронтових волонтерів, у кого є в цьому потреба.