Контузія та її наслідки: що відбувається з психікою? Частина 2.

Опубліковано 02.11.2020

Продовження. Початок читайте тут.

Другий етап дослідження «Медико-психологічні аспекти легкого травматичного ушкодження мозку (контузії)», спрямований на виявлення співзалежності виникнення постконтузійного синдрому та ПТСР (посттравматичного стресового розладу, що став вже «лякалкою», згадувану часто недоречно) дозволив виявити, що постконтузійний синдром як наслідок бойового легкого травматичного ушкодження головного мозку та посттравматичний стресовий розлад не є сполученою патологією, та при виявленні комбінації реальних проявів, що турбують людину, дуже часто збігаються у вигляді порушення концентрації уваги, головного болю, розладів сну, дратівливості, повинні лікуватись кожен за відповідним протоколом.



Виникає питання: може, це й не треба робити? І, взагалі, до чого тут психічна травма до наслідків контузії й що це таке?

Свого часу теорію травми розвивав відомий воєнний невролог та психіатр Жан-Мартен Шарко (1825–1893), і викладав свої думки у збірнику «Клінічні лекції з нервових хвороб» (1885). Не менш відомий його учень П’єр Жане, розвиваючи теорію, та переходячи все більше до клінічної практики, бачив своїм завданням допомогти людині асимілювати хвилююче переживання, зробити його доступним для рефлексії, пам’яті, відновити психічну рівновагу, стабілізувати загальну динамічну картину організму.

Головні болі, відчуття запаморочення, слабкість, тремтіння, напруженість м’язів, неспівмірність рухів, розлади ходи, незвичайні неприємні відчуття і болі всякого роду заважають йому постійно… Настрій пригнічений, плаксивий або похмурий, роздратований.

Крепелін дає наступний опис «травматичного неврозу»:

«… не тільки після важких, але і після зовсім незначних нещасних випадків, іноді навіть без того, щоб було поранення, можуть залишитися постійні, навіть з плином часу все частіші розлади, які, в загальному, є сумішшю пригніченості, плаксивості й слабовілля з неприємними відчуттями, болями і розладом рухів. Головні болі, відчуття запаморочення, слабкість, тремтіння, напруженість м’язів, неспівмірність рухів, розлади ходи, незвичайні неприємні відчуття і болі всякого роду заважають йому постійно… Настрій пригнічений, плаксивий або похмурий, роздратований. До сильного напруження волі хворі не здатні, дуже швидко втомлюються при всякому завданні, малодушно припиняють свої спроби після безуспішних зусиль…» Часто до картини травматичного неврозу домішуються ще іншого роду риси, іноді істеричні симптоми хвороби, навіть явища, що схожі на залишки мозкових уражень (одностороння глухота або атрофія очного нерва, епілептиформні припадки), алкогольні або атеросклеротичні розлади.

Чому не йдуть по допомогу

Чому ж людина не звертається по допомогу, коли їй це дійсно потрібно?

Існує система перероблення інформації, яка пов’язує нові спогади із загальним досвідом людини. Сприйняття ситуації «тут і зараз» активує мережу нейронів, в яких закладено минулий досвід, і минулий досвід дає людині керівництво до вчинків в сьогоденні та в майбутньому. Травматичний досвід «там і тоді» впливає на поведінку «тут і зараз» різноманітними симптомами неадекватними реальній ситуації, пам’ять намагається «переварити» цей спогад, розум намагається позбутися неприємних переживань і з’являються симптоми уникнення.



Це для класичної травми. Але чому ж, якщо контузія, як виявилось, не завжди є травмуючим досвідом, особливо легка, не дозволяє людям з її наслідками звертатись по психологічну допомогу? (Якщо, звичайно, нема інших порушень, внаслідок яких людина може виявитись нездатною сприймати інформацію або комунікувати взагалі).

Саме тому, на третьому етапі вже вище згаданого дослідження було виявлено наступне: скарги людини не збігаються з тими даними, які отримують лікарі, проводячи діагностику з використанням обладнання (психологи — психодіагностику).

photo-1566567270170-15f6d4d53a9d.jpg


Що це? Симуляція/агравація? Не хочуть служити/хочуть хворіти?

В цьому випадку — НІ!

В цьому випадку ми бачимо неможливість людини повноцінно відчути й висловити те, що її турбує, іноді переживання бувають настільки потужними, що соматизуються, й людина починає дійсно відчувати на рівні тіла те, що її турбує в душі.

Що нам рекомендують міжнародні стандарти

На конференції 2008 р., присвяченій практичним рекомендаціям з лікування ветеранів з контузією, ПТСР та болем, що була організована Департаментом США у справах ветеранів та Національним Центром ПТСР, основним методом роботи з наслідками контузії визнано когнітивно-поведінкову терапію (КПТ).

«Поточні рекомендації з клінічної практики для ПТСР рекомендують як лікування першої лінії когнітивно-поведінкову терапію, включаючи когнітивну обробку, тривалий вплив і десенсибілізацію… значуща ефективність лікування була досягнута в обох методах лікування і підтримувалася в кінці п’ятирічного спостереження (Resick, Nishith et al., 2002).

«Поточні рекомендації з клінічної практики для ПТСР рекомендують як лікування першої лінії когнітивно-поведінкову терапію, включаючи когнітивну обробку, тривалий вплив і десенсибілізацію… значуща ефективність лікування була досягнута в обох методах лікування і підтримувалася в кінці п’ятирічного спостереження.

Але не завжди є можливість такого супроводу та не завжди є відповідні фахівці на місцях, а ще — не завжди до них звертаються, але людина завжди повертається в родину, де перебуває більшість часу. Тому додатково хотілося б відзначити сімейний психологічний супровід (консультування, терапію).


Близькі майже завжди турбуються про стан здоров’я. Із сім’єю необхідно працювати — пояснювати особливості поведінки ветерана, що зазнав контузії, зосереджувати увагу на пошуку шляхів розв’язання проблеми, а не на самій проблемі.

photo-1591828762360-0c2588a1f6e8.jpg


Рідні повинні зрозуміти, як складно людині звикнути до того, що вона не така, як раніше: не може так працювати, як до контузії, не витримує фізичних і психологічних навантажень, не здатна приховати свого роздратування тощо.

Можливі рівні проблем в родині:

1. сімейні конфлікти;
2. конфлікти с людьми за межами сімейного кола;
3. перепони на шляху сімейного розвитку.


Це зумовлено неочікуваністю події, адже важко зрозуміти те, що не бачиш очима, втратою ресурсу (батько/чоловік вже не може так справно виконувати свої повсякденні обов’язки), втратою звичного способу комунікацій (коли дружина скаржиться, що «йому треба по декілька разів повторювати, бо він не чує»). У результаті постраждалий член родини починає почуватись ізольованим й непотрібним…

Мета родинного супроводу — не стільки усунення симптомів, скільки повернення здібності контролювати ситуацію, що засновано на фокусі якості життя, концентрація уваги на пошуку рішення.

pexels-photo-613431.jpeg


Як сім’ям підтримувати ветеранів з контузіями



Лікувальні сили сім’ї в подоланні означають супровід, зорієнтований на теперішнє та майбутнє. Головним завданням сімейного супроводу (консультування, терапії) є оздоровлення соціально-психологічного клімату в сім’ї, формування позитивних стосунків і життєвої позиції її членів.
Далі наводимо короткі поради для родин, одним з членів яких є ветеран/ветеранка з наслідками контузії:

Мотивування. Людина, яка пройшла одні з найважчих випробувань у своєму житті не завжди у змозі самостійно звернутись до лікаря. Є багато факторів, що перешкоджають, наприклад:

  • страх що «я не такий»/-не така,
  • страх за необхідність тривалого і болісного відновлення,
  • віра в те, що «згодом саме пройде»,
  • або ж у те, що це є «звичайним результатом» участі у бойових діях.

Заохочення до лікування з роз’ясненням доцільності вчасного звернення до фахівця та звертання уваги на можливі наслідки у разі незвернення та переваги у разі звернення повинні стати істотним важелем з вуст рідної людини.

Розуміння. Людина, що має постконтузійний синдром може страждати на:

1) значні погіршення слуху (суб’єктивно, коли людина чує не все, про що говорить оточення, вони відчувають певну відстороненість від інших, почувається себе «не таким»), що може причиняти постійні перепитування, прохання говорити голосніше. Вдома людина може вмикати телевізор чи радіо голосніше ніж зазвичай, може не чути коли хтось телефонує чи стукає у двері (при цьому, відчуття на кшталт «я завдаю всім клопоту», «краще було б без мене», «вони думають, що я це спеціально» або ж «я нічого такого поганого не зробив» завдають від легких емоційних сплесків до тяжких страждань, спричинених неприйняттям власної хвороби). Приймаюча на всіх етапах та підтримуюча функція родини допоможе спрямувати власні сили від самообвинувачення до конструктивного розв'язання проблеми, до лікування та підлаштування з урахуванням побажань усіх членів родини та прийняття нових особливостей у випадку незворотних змін (відсутність роздратування та наявність здорової атмосфери в родині — запорука формування нових здорових стосунків після сумісного подолання проблеми);



2) погіршення зору (суб’єктивно людина відчуває розмитість, неможливість сфокусувати зір), що може спричиняти неуважність, неможливість виконання певних обов’язків, в т.ч. побутових (не чисто вимитий посуд, неможливість самостійно заповнити будь-який документ, прочитати повідомлення, т. ін.).

Важливо, з урахуванням таких особливостей, наділити людину додатковими повноваженнями, в яких вона буде почуватися більш впевнено. Підтримуйте у невеличких самостійних успіхах (самостійно заправив нитку в голку, знайшов якійсь предмет) — це велика перемога над собою. Це придасть йому сили на подальші досягнення;

3) неможливість вживати певні харчові продукти: міцні чай, кава, алкоголь, тютюнопаління (суб’єктивно, людина відмовляється від тих маленьких, але таких суттєвих в її житті задоволень, що підтримували її тривалий період, особливо у зоні бойових дій, що сприймаються нею більш як життєва необхідність). Відсутність можливих приводів для зривів, тобто, відсутність запашної кави на вранішньому столі для інших членів родини, відсутність алкоголю «для інших кому можна» надасть відчуття згуртованості у родинних стосунках;

4) неможливість підіймати важкі речі, грати з дітьми в активні ігри, спорт тощо. Як правило, тим, хто зазнав наслідків контузії, певний час (особливо на початку) не рекомендовані фізичні навантаження (суб’єктивно, це може відчуватися як «я їм більше не потрібен», «діти мене більш не будуть любити», «дружина буде шукати сторонньої чоловічої підтримки». Важливо заохотити дітей до нових сумісних цікавих форм активностей, навчання новим корисним навичкам у побуті, виконання яких можливо тільки ним;

pexels-photo-551588.jpeg



5) обмеження у водінні автомобіля. Якщо після отриманої травми в людини відмічається втрата орієнтації у просторі, проблеми з зором, шум у вухах і т. д., це може вплинути на безпеку себе та навколишніх при водінні авто. Важливо підкреслювати переваги пішохідного способу життя, що базується на підтримці здорового довголіття.

Попередження. На жаль, в умовах, коли людина не може більше виконувати ті функції, які виконувала до травми, розвивається відчуття непотрібності, занедбаності, марності власного існування. Важливо розуміти, що постійно пригнічений стан, відчуття обрізаного майбутнього, неможливість «знайти себе» є можливою передумовою до зловживання алкоголем та виникнення суїцидальних думок. Особливо на перших етапах адаптації до свого нового стану важливе спостереження та обмін думками всіх членів родини.

Важливо пам’ятати про уникнення прямої конфронтації, спільне виявлення потреб, родинний супровід для відновлення здатності приймати рішення (розуміти мету, характер та наслідок дій та керування діями), розвиток партнерських відносин на сумісному шляху до видужання, вироблення поведінки зміцнення здоров’я і досягнення функціональної незалежності за допомогою різних поточних заходів, виключення одночасних життєвих факторів стресу.

Наприкінці я хочу навести приклад з власної психологічної практики. Колись до мене звернувся ветеран з проханням допомогти йому повернутись додому. На питання, де він знаходиться зараз, в очікуванні історії про неможливість взяти квитка і т. п., я отримала відповідь: «Ви не зрозуміли… Я зараз знаходжусь вдома…»

Будьмо уважними до себе і свого оточення, адже так важливо бути вдома…

Про авторку: Проноза-Стеблюк Катерина Володимирівна, практикуюча психологиня, викладачка ВНЗ, тренерка, наукова співробітниця ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А. Ромаданова НАМН України», голова правління «Інститут медико-соціальних проблем вразливих категорій населення»



Додати коментар

Пов'язані матеріали

Зцілення текстом. Історія нацгвардійця-винахідника

Скористався першою ж можливістю потрапити на фронт, бо знав -- військкомат мене точно не візьме.

Як розпізнати ознаки суїцидальної поведінки та що робити в цьому випадку

Суїцидальні думки можуть бути присутні у людей, які переживали чи переживають психотравмуючу подію або ж перебувають у стані депресії та інших важких психічних станах. Украй необхідно відкрито говорити про те, як розпізнати ознаки суїцидальної поведінки, та що робити родичам та близьким людей у таких станах.

Стільникові янголи. Як працює гаряча лінія для ветеранів з превенції суїцидів

На питання про мотиви роботи тут оператори коротко відповідають: “Місія”. Майже кожен із них був дотичний до самогубства у власному близькому колі, тому мотивація поглиблювати власний професіоналізм є високою.

7 “знаків питання” та 3 “знаки оклику” психологічного повернення з війни. Жіночий вимір.

Кажуть, «колишніх не буває», і військовий досвід назавжди залишиться з ветеранкою. Забути його або повернутися до тієї «себе», якою була до війни, неможливо. Але цілком можливо зробити цей досвід своїм надбанням.

«Діти дають мені реабілітацію», – ветеран Сергій Прядка про школу вітрильного спорту

Минулого року у чоловіка виникла ідея створити вітрильну школу у Черкасах. Невдовзі почав навчати дітей вітрильному спорту разом із яхтсменами.

Контузія та її наслідки. Частина 1.

У циклі статей ми розповідаємо про те, що таке контузія і як діяти людям, які зазнали таких травм на війні.