Ікони, які реабілітують військо і серця ветеранів

...Я схопив її і ми відбігли, як за кілька десятків секунд снаряд влучає рівно в те місце, де ми були. Я тримав в руках ікону і не міг повірити. Хлопці поруч стояли і тільки роти пороззявляли.

Текст:Ірина ВовкJanuary 22, 2021

“В нас на позиції стояла ікона. Невеличка зовсім. Іноді підходили до неї, молилися. Хтось був скептичніший, але в армії різне є, в кожного своя віра. Пам'ятаю мить, як сидів на позиції і раптом щось незвідане мене смикнуло на неї подивитися. Дивлюся і ніби у вухах чую її голос — Богородиці — “Втікайте!”. Я схопив її і ми відбігли, як за кілька десятків секунд снаряд влучає рівно в те місце, де ми були. Я тримав в руках ікону і не міг повірити. Хлопці поруч стояли і тільки роти пороззявляли. Цю ікону нам колись прямо на позицію привіз художник Лев Скоп. Гадаю, вона нас врятувала. Принаймні я в це вірю”.

Це одна із десятків історій вояків, яким художник-реставратор Лев Скоп привозив ікони на самісінькі передові позиції. Він вірить, що святі, Богородиця, ангели здатні додавати якоїсь сили і оберігати. Він вірить, і більшість вояків та ветеранів — також. Вони приїздять додому на ротацію, відшукують Левка чи його друзів-митців і дякують за привезені обереги, які рятували їм життя.

Ікони Майдану

Коли Лев Скоп, його сини Петро і Михайло, дружина-художниця Таня Думан-Скоп (померла внаслідок важкої хвороби 29 жовтня 2020го року, — ред.) і ще щонайменше десяток художників були на Майдані, то часто малювали на революційних дошках, які знаходили на Майдані. Левко пригадує, як вихоплював ті, які мали “полетіти” в діжки на обігрів, сідав собі, коли мав натхнення, і, вдихаючи дим від вогню і запах імбирного чаю, малював ангелів. Поруч з ним — і його кохана. Майдан жив вірою у щось святе, але тяжко вистраждане, такими були й ікони Майдану.

“Після Майдану, коли лікувався, бо в мене все було всередині “подерте” від того лютневого диму, то біля лікарні на смітниках підбирав собі дощечки, якісь невеличкі реєчки — ну таке щось пристойненьке, що до душі було. І на тому малював уже післямайданні ікони. — Ділиться спогадами Лев Скоп. — Власне з тих ікон, намальованих в лікарні, ми з дружиною Танею і стали влаштовувати перші аукціони, щоб зібрати гроші українському війську. Пам'ятаю ті перші 20 броніків, потім перший тепловізор… ікона почала заробляти на армію”.

на щиті Майдану.jpg

А тоді аукціони стали для Левка з Танею першорядним “завданням”. Так з'явився проект “Ікона для воїна” з іконами Лева Скопа, виконаними на гонті з перекриття церкви Св.Юра у Дрогобичі, зведеної у XV-XVII ст., пам'ятки ЮНЕСКО. Невдовзі до цього проекту і низки наступних стали долучатися уже інші художники, яким не було байдуже те, що відбувалося в 2014му в країні. Художників, які продавали свої ікони задля потреб армії більшало, вони влаштовували десятками продажі і аукціони, продавали ікони в соцмережах і передавали волонтерам виручені за них кошти. А ті — купували по потребах амуніцію і спорядження й везли уже воякам.


Паралельно невеликим аукціонам робіт родини Скопів і їхніх друзів-художників, Левова дружина Таня у 2014-му році зорганізувала свій мистецький проект на підтримку вояків — “Митці — воїнам”. Художниця підійшла до проекту, як каже Лев, фундаментально: зібрала кращих українських художників, які погодилися віддати свої роботи на продаж задля потреб війська. Таня проводила виставки по усій країні, презентації, видала цілий каталог робіт. Вони продаються і досі, тож навіть після смерті Тані її проект живе і допомагає війську. Таня любила малювати архангела Михаїла із гербом України і символом Збройних сил України, вона ж намалювала 4 розкішні бойові прапори для підрозділів ЗСУ.

“Ікона для воїна”

А на початку 2015го Лев напросився до волонтерів уже сам. Намалював велику ікону на полотні і 6 маленьких на дощечках. Капелан був здивований і якось без захвату сприйняв незвичні для нього ікони, Лев Скоп припускає, що це через звичку бачити трохи інші ікони — римські чи візантійські, і не на дощечках. Але ікони капелан о.Тарас таки взяв.

“Я як своїм солдатам показав їх, то очі в них заблищали, вони з руками чуть не відібрали в мене їх. — згадує о.Тарас. — Я подивований сиджу і думаю “а може то я щось не розумію, чи що?”. І тоді кажу хлопцям, мовляв, а оту от велику на полотні я собі заберу. І я всюди з нею служив. В машину поклав і все пройшов з нею, усі точки, де бував, все “своє” Дебальцеве”.

для воїнів.jpg


Ця ікона є на фотографії, яка облетіла усі соціальні мережі і стала відомою на всю країну і не лише: на ній воїни і капелан — за вечерею, а над ними позаду — ця ікона. Згодом ікону передали до Музею війни (Національний музей історії України у Другій світовій війні, — ред.) у Києві, разом із ще однією іконою на гонті і особистими речами Лева Скопа — чернетками, палітрами, пензлями.

До речі, саме із боями за Дебальцівський плацдарм пов'язано чи не найбільше історій з іконами, зокрема, Лева Скопа. Про це розповідає ветеран Костянтин Магльона, колишній боєць Національної Гвардії. Перший і наймагічніший (якщо маємо право говорити так про ікони) — це Образ Святого Юрія Побідоносця, якого Левко написав ще восени 2014 року (посвячений у грудні того ж року перед відправленням 8 стрілецького батальйону в/ч 3002 НГУ на фронт, - ред.):

“Ми зберігали ікону в укриттях нашого батальйону під час оборони Дебальцева із грудня 2014го і до лютого 2015го, на блокпості “Хрест”. За 18 днів безперервних обстрілів та вогневих боїв з ворогом, втрати батальйону були мінімальними — один воїн загинув внаслідок мінно-артилерійського обстрілу, ще один отримав поранення. При тій шаленій інтенсивності вогню, — усі тепер добре знають і розуміють, що відбувалося під час боїв за Дебальцеве, — інакше, як Божою опікою (бо такі низькі втрати) пояснити не можу. Дуже прикро, що образ був втрачений при відступі військ з Дебальцевого…”.

Магльона.jpg

Разом із цією іконою Костянтин пригадує і бойовий прапор 8 стрілецького батальйону з образом Святого Василія Великого, який пройшов із підрозділом із вересня 2014го і бої за Вуглегірськ, Попасну, Дебальцеве…Комбат, додає Костянтин, спеціально возив його на по позиції та блокпости. Власне це був перший бойовий прапор, який написав Лев Скоп і таким чином започаткував традицію бойових прапорів із ангелами.

“А ще, був образ Божа Матір “Покрова” Дебальцевська, який Лев Скоп написав після виходу нашого підрозділу з оточення з Дебальцевого (в березні 2015-го). — Ветеран на мить задумується, ніби повертається у ті важкі часи, але на його обличчі усмішка, він вірить у щось незвідане, що здатне вберегти. — Я досі як дивлюся на ту ікону, то мимоволі згадую виморожену засніжену землю на Сході, вирви від снарядів та ракет, зруйновані будинки, спалену техніку, гарчання моторів та свист куль над головами…і ще згадую Покров Матері Божої, яким охоронила нас. Після розформування батальйону, ікону передали в Катедральний Собор Різдва Христового у Тернополі. До речі, для батальйону Лев і Михайло Скоп написали ще ікону Ісус Христос “Научитель”, Богородиця “Нев'янучий цвіт”, Святий Миколай Чудотворець, Архістратиг Михаїл та бойову хоругву. Знову ж, після розформування бату, передані до військового храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії у Львові (в/ч 3002 НГУ)”.

Скоп.jpg

“Спершу я малював те, що серце мені підказувало, а коли вже мої поїздки на фронт стали регулярними, то малював прицільно те, що воїни просили, і скільки просили, і які саме — персональні маленькі чи великі для капличок. — Лев задумався, аби підрахувати, скільки він ікон і прапорів зі святими привіз на фронт (своїх і інших художників), але так і не зміг й приблизно, бо їх насправді — сотні. — Маленькі — вони ж особливі, їх воїн може і в рюкзак кинути чи в підсумок на бронику навіть покласти, а після війни — додому забрати і в хаті на стіну повісити чи десь в особливе місце покласти, — їм це важливо. Не раз вони й самі до мене телефонували, дякували і розповідали, скільки моя ікона разом із ними пройшла і яка важлива зараз вдома, в родині, як він молиться до неї, вірить, що вона йому здатна допомогти”.

ВІДЕО.

Звісно, художники зізнаються, що не усі вояки у захваті, коли вони привозять ікони, коли створюють на позиціях каплички та іконостаси в базових наметах. І це зрозуміло: серед вояків — і мусульмани, і рідновіри, й атеїсти. Але, певен Лев, не вірити взагалі ні в що, — так не буває. І попри неприємний осад, який залишається в серці, коли воїни відмовляються від ікон, він навчився ставитися до цього із розумінням. Не можуть, каже, усі вірити у те саме, що й я, бути такими ж як я і, звісно, не усім мають бути близькі його ікони. Водночас, пригадує випадок із одним із бійців, якого впевнено вважав атеїстом. На котрійсь із зустрічей ветеранів і волонтерів на Львівщині, Лева гукнув боєць із знайомим обличчям:

— Слушай, художник, это же ты нам иконы передавал? Расскажу тебе историю: передок, я — в блиндаже, 120-я кроет, смотрю на твою икону, а она теплая-теплая… все прошло, представляешь? Богородица твоя.

— А я, дивися, маю дещо цінніше, — миттю підхопив розмову інший ветеран, — я маю прапор, який ви з сином нам ще в 15му передали. Коли ми виходили з Дебальцевого, я склав той прапор, поклав собі на груди під бронежилет і ми з хлопцями полями-посадками вийшли. Той прапор мене врятував. І не віддам в його в жоден музей, він в мене в хаті як образ висить.

Восьмиметрова розстріляна Богродиця

Травень 15го, крайній рубіж, Станиця Луганська: кілька сотень метрів — окупована територія. До участі у “Фестивалі миру” Лева Скопа запросив власник друкарні “Коло” Микола Походжай. Окрім фестивалю для містян і розваг для дітей, Лев запланував розписати восьмиметрову стіну тамтешнього народного дому образом Покрови Пресвятої Богородиці. Із ворогом на час фестивалю діяла домовленість “не відкривати вогонь”, тому до стіни приставили риштування, на яке видряпався іконописець і розпочав роботу.

Богородиця.jpg


“Ясно, що боявся, я ж там як мішень був, — згадує і тепер уже сміється художник. — То ж якби снайпер хотів, то міг би зняти в будь-який момент, якби не домовленість: хоча, часто ворогу начхати на ті домовленості. Мені навіть сітку принесли маскувальну, але вона мене сильно не закрила. Ото я чув, що мені в спину дивляться, але я продовжував, ну бо ж… чого солдати лізуть в атаку? Не бояться? Звісно, але як інакше. І ми маємо показати приклад, принаймні тим людям, які внизу ходять, українським військовим, які втримують Станицю Лкганську, і все це бачать. А діти внизу і місцеві мешканці квіти домальовували, писали “Слава Україні”, “Я люблю Україну” — то була така панель, яку малювали усі охочі, і найактивнішою була малеча, бо їм то цікаво”.

Але за день-другий Покрову ворог розстріляв. Прицільно. В голову і район серця. Іконописець тоді на спеціальній будівельній люльці підіймався і видлубував кулю, реставрував розпис. До речі, куля збереглася, у когось із волонтерів.

Таких величезних розписів на стінах міст зони АТО/ООС у Лева на рахунку кілька: крім Станиці Луганської, в Авдіївці, Сватовому, в інших містах, а от в Щасті ворог не дав того зробити — сіяв кулями, згадує художник: “Святого нема, навіть якщо мова про Бога… Пам'ятаю, ми навіть вертепом йшли Авдіївкою, зі школи до церкви, колядували, а наступного дня сєпари нам мстили, — в церкву стріляли… Це боляче”.

.jpg


Ветерани самі малюють ангелів і своїх покровителів

Левко завжди каже — ніхто не розуміється у мистецтві, реальну цінність роботи визначає тільки час. На етапі ж її написання — серце того, хто малює і здатен побачити в цьому для себе зміст, віру чи просто реабілітуватися. Разом із Танею Левко малював десятки ікон святих-покровителів ветеранів, портрети ветеранів — найчастіше тих, які проходили лікування чи реабілітацію після війни у шпиталях чи реабілітаційних центрах. Роздаровували ікони шпиталями і проводили для них майстер-класи.

“Такий був Олесь Доля, покійний, від раку помер, гадаю, про нього треба багато писати і говорити. Він як брат мені був. Якось у 2016му набра мене і каже відразу у слухавку, що хоче зробити у музеї Голодомору у Києві майстер-клас іконописання із важко пораненими воїнами. — Лев Скоп говорить завжди із любов'ю і захопленням і про свого друга,і про ветеранів, які прагнуть духовно реабілітуватися. — Поставили столи і привезли людей: хто був на протезах, хто на возиках — усі важкі… І ми малювали ангелів. На папері і картоні. А потім біля церкви Стрітення робили такий же майстер-клас з колишніми полоненими, потім із волонтерами. Вже згодом ми малювали на палітрах, гонтах, дощечках. Якщо людей небагато, то ми малюємо пігментними фарбами (бо вони мають здатність розсипатися), а якщо більше — гуашшю. Але я додаю лак і тоді фарба швидко застигне і не розмивається, та й потім вода її не зіпсує. В мене завжди малюють і їм вдається, бо гадаю, — малювати може кожен. Перше вони наводять олівцем, і ніяких гумок я не визнаю, а тоді вже наносять фарби. Звісно, я ходжу біля них, але всім кажу - малювати треба серцем - відпустити себе і робити, що хочеш, в кайф, і то буде самобутнє українське мистецтво, а не те, що тебе змушують малювати. Методика моя, до речі, ще від середньовічних майстрів”.

І справді, ветерани настільки захоплюються і поринають в іконописання на майстер-класах, що їх важко відірвати від фарб і гонт. Вони зупиняються, заплющують очі, розплющують і знову малюють: сміються, плачуть, жартують. Лев каже — малювання перетворюється на нюхання квітів, коли стає добре і приємно. Роботи ветерани забирають додому, як обереги. Це ж бо — їхні ангели. Роботи волонтерів часто також виставляють на аукціонах, аби вкотре зібрати кошти на фронтові потреби.

ВІДЕО

"Малюю Ангела, який охороняє Україну, в якого хочеться зараз вірити, що є над Україною ангел, який збереже Україну, і все у нас налагодиться і все буде добре", – ділився під час одного із перших майстер-класів ветеран Олександр Потебенько.

на ТЕС.jpg


“Ще в дитинстві малював, певно. Думав. чи зможу я взагалі ангела намалювати? А тут майстер сказав, а я слухаюся, — малюю”, — додає інший ветеран Владислав Крук.

Тільки ті ветерани, хто приходить сам — ті малюють, решту художники ніколи не змушують — вони радше проведуть майстер-клас для п’яти ветеранів, аніж насильно для 20-ти. Бувало, пригадують художники, прийде ветеран, за покликом серця, намалює свого покровителя, покаже побратимові, — наступного разу вже і побратим прийде. Іноді ветерани чи дружини просто телефонують художникам і хочуть купити ікону — зазвичай тоді ікони митці дарують.

Уже невдовзі, ділиться Лев, у планах великий проект у кількох містах України, який передбачатиме майстер-класи іконописання для українських воїнів-ветеранів. Художник цього разу хоче експериментувати — малювати на полотні, на підрамнику, ангелів над кожним із залучених до проекту міст.

Думан_Скоп.jpg


“Якось просить мене жінка дві ікони, питає ціну, і Бог мені дав Танюсю поруч, вона мені - “Ти знаєш, що то дружина крутого снайпера?”. Звісно, я перепросився і подарував. А минув час і до мене приходить той снайпер і каже “Чудо зробила ваша ікона Святої Анни на гонті: не могла дружина завагітніти, а тепер у нас дитятко народилося”. — Лев аж очі заплющив, коли переповідав ту історію. — Може й співпадіння: хтось вірить, а хтось ні, комусь співпадіння, а комусь — віра на все життя”.

Коментарі

Пов'язані матеріали

«Фронтові замальовки»: у Тернополі відкрили виставку ветеранки-художниці

На Тернопільщині в музеї національно-визвольної боротьби відкрили виставку ветеранки-художниці Світлани Логуш (Луців).

"Фронтові замальовки": жінка з серцем митця та духом воїна

Сюжети замальовок – фронтові будні, портрети побратимів, а також пейзажі та квіти, бо творча душа захисниці і в складних моментах була здатна бачити та відчувати добре та прекрасне.