Існує думка, що за своєю сутністю жінка й війна несумісні, бо війна руйнує, а жінка дарує любов, творить затишок (зі спільного – лише п’ять букв у слові). Одначе теперішні реалії спростували уявлення, яке панувало тривалий час, що жінкам в «чоловічій» справі та збройній боротьбі не місце. Сучасна російсько-українська війна змінила долю багатьох, на фронт сміливо пішли небайдужі серця, незалежно від статі. А їх переживання та відчуття породили мистецтво про війну, що, на перший погляд, теж непоєднуване. Щобільше, в окремих випадках спостерігаємо феноменальне поєднання Жінки, Воїна та Митця в одній особі.

Саме такою є тернополянка Світлана Логуш(Луців), уродженка села Трибухівці Бучацького району Тернопільської області, учасниця бойових дій, зараз вже ветеранка. До початку трагічних кривавих подій на сході країни Світлана багато займалася живописом, брала участь в різноманітних виставках, пленерах в Україні та за її межами, а на її полотнах оживали картини мирного життя. Та коли війна прийшла у нашу країну, у жіночій душі прокинувся дух справжнього воїна і вона стала на захист держави в рядах добровольчого батальйону «Айдар», а матері та сину повідомила, що їде працювати до Києва.

Безпосередньо фронтовій службі передували медичні та військові вишколи, і першою її зброєю, як жартує жінка, стала мітла. Кумедний випадок трапився, коли на заняття з медицини збирала все необхідне для невідкладної допомоги, не вистачало палиці для шин, то ж для «може, згодиться» прихопила мітлу. Після завершення навчань присутній генерал пожартував, що «в «Айдарі» навіть мітли стріляють», а Світлана отримала позивний «Відьма».

З цим позивним жінкам була покликана бути страшною для ворога та сильною в своїх закликах до святої рідної Землі:

- Я – Світлана. Дочка Богданова, кореня Ареєвого… плоть від плоті землі рідної…правом Захисника вітчизни в тяжкі часи перед лицем твоїм, лицем прекрасним і суворим прошу: «Почуй мене, земле рідна, підтримай мене і побратимів моїх, затули від ворога, стань муром нездоланним в часи ворожого наступу… дай сили і міці… сили, допомоги та захисту твого прошу...»

Для своїх побратимів з «Айдару», з 44 окремої артилерійської бригади та військовослужбовців з Тернопільського обласного військового комісаріату, де згодом проходила службу, «Відьма» була красивою, доброю жінкою, цінною професіоналкою та надійною товаришкою, хороброю бійчинею.

Навчившись тримати автомат і справлятися з ним на посаді стрільчині-санітарки в «Айдарі», жінка не забувала та й не могла не брати до рук пензлик та фарби, бо без малювання не уявляє свого життя. У вільні від виконання військових обов’язків хвилини вона озброювалась пензликом та творила… на використаних дерев’яних ящиках з-під боєприпасів у міні майстерні, облаштованій у бліндажі. Полотно на фронті не роздобути, транспортувати з мирної території на війну проблематично і недоречно, а жага до мистецької роботи була така нестримна, що замальовки з’являлися на тому, що було під рукою – розбитих непотрібних ящиках, дощечках. Товариші щиро захоплювалися роботою Світлани і систематично постачали матеріал для творчості, навіть висловлювали свої побажання, кого і що намалювати.

У цьому – особливість її живописних фронтових робіт. «Фронтові замальовки» – під такою назвою серію воєнних картин жінки показали на виставках у багатьох музеях країни. Найперше їх побачили у 2016 році у стінах Верховної Ради. Це була і перша персональна виставка Світлани, організована зусиллями друзів, шанувальників таланту, що стало несподіваним приємним сюрпризом для неї.

Сюжети замальовок – фронтові будні, портрети побратимів, а також пейзажі та квіти, бо творча душа захисниці і в складних моментах була здатна бачити та відчувати добре та прекрасне. Серед інших можна побачити портрет найстаршого в Україні за віком воїна-добровольця. Глибокозмістовною є картина, де зображений птах у вигляді вогню, зброя і цвяшками прибита частинка вцілілого у розбомбленій хаті вишитого рушника, як символ того, що у боротьбі вистоїть і наша Батьківщина. А ще притягує до себе єдиний у цій колекції портрет цивільної людини - мешканки Донеччини, але уродженки Івано-Франківщини, з якою художниці вдалося поспілкуватися і яка закарбувалася в пам’яті тим, що береже рідну мову та культуру. Кожна замальовка відображає емоції, пережиті авторкою та її героями, в них – душа українського воїна, душа самої України, красивої та незламної, гордої та сильної.

- Я малювала те, що бачила, що відчувала, - розказує авторка. – Стільки цікавих людей зустріла, і кожна людина – особистість. Середовище сильних, по духу воїнів – це мене надихало, дозволяло навіть помічати квіти на вигорілій землі.

Побратими спонукали намалювати Світлану і свій автопортрет, по-доброму шантажуючи, що інакше не відпустять на ротацію додому.

З близько сімдесяти робіт багато подаровано музеям, а решта відтепер зберігатимуться в музеї національно-визвольної боротьби в Тернополі, що теж дуже символічно. Адже це - особливе мистецьке висвітлення боротьби нашого народу, воно дає глибше розуміння війни, військових буднів, підносить в очах суспільства заслуги бійців, імідж ветеранів. Як зауважив один із ветеранів з числа добровольців, а зараз – старший науковий співробітник музею Юрій Заблоцький, «споглядання цих картин повертає тим, хто пройшов через жахи війни, відчуття краси та спокою, допомагає вирвати війну з свого серця».

Дуже важливо писати історію, виховувати покоління та підіймати дух народу культурою та мистецтвом. Світлана продовжуватиме цю роботу, малюватиме та працюватиме на благо країни і далі, але вже у цивільному житті.

Фото: https://photo-lviv.in.ua/

Матеріали підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатися з думкою автора.