Частина 2. Як і для чого жінки після війни створюють ветеранські організації та чому досі вимушені допомагати самі собі

Опубліковано 17.08.2020

Частина 2. Частину 1 читайте тут.

«Є люди, з якими можна звіритися по поглядах»

Я намагалася моніторити жіночі ветеранські організації у різних регіонах, проте, здебільшого все, що вдалося знайти – це комбіновані ветеранські організації, де час від часу організовуються окремі заходи для жінок, або ж жінок-ветеранок, які займаються власними справами кожна за своїм місцем проживання. Частіше вони не належать до ветеранських організацій, або ж мають стосунок до вищезгаданого Жіночого ветеранського руху.

Наприклад, однією з таких жінок-ветеранок є Майя Москвич з Луцька. Майя з 2014 року пішла доброволицею на війну. Вона – перша жінка-учасниця Національної збірної України в міжнародних змаганнях Invictus Games. На змаганнях «Ігри Нескорених» в Сіднеї ветеранка виборола одразу дві золоті нагороди: у командній стрільбі з лука та в індивідуальній стрільбі з лука серед жінок.


В 2019 році заснувала стрілецький клуб та федерацію зі стрільби з лука в Луцьку.

«У Луцьку не було можливості тренуватися і займатися стрільбою з лука. За певний час створила таке місце для того, щоб ветерани могли тренуватися. Але за короткий час почали приходити і цивільні. Наш клуб має назву «Луцькі соколи», у нас займається понад 20 людей, проходять регулярні тренування, займаються різні вікові категорії. Зараз у нас займається двоє ветеранів», - розповідає Майя.

42937142_1657501197688402_5870401230483750912_n.jpg

Дівчина зазначає, що в Луцьку знає лише одну дівчину військову і одну ветеранку. Сама ж у 2018 році долучилась до Жіночого ветеранського руху, разом з посестрами розпочала ветеранські дипломатичні місії в проєкті «Амбасадор. Ветеранська дипломатія», і не шукає для себе інших організацій.

«Для мене було важливо знайти власну справу, я розуміла, що старе життя минуло і треба було шукати себе в новому. Але власна справа – це не для кожного. Важливо, щоб після війни людина віднайшла себе нову і жила новим життям», - каже ветеранка.

Майя вважає, що створення жіночих ветеранських організацій – це не про відокремлення від чоловіків ветеранів, а про суто жіночі питання.

Ми дівчатами, в своєму колі можемо говорити про свої речі, чоловіки про інші. Переживання щодо війни у нас різняться.

«Ми всі побратими, боремося за одне, але організації саме жіночого напрямку однозначно мають бути. Ми дівчатами, в своєму колі можемо говорити про свої речі, чоловіки про інші. Переживання щодо війни у нас різняться. Коли я вперше приїхала на злет ЖВР і дівчата розповідали свої історії, вони відгукувалися в мені, мої – в комусь іншому. І деякі речі дуже важливо проговорювати безпосередньо з дівчатами».

«Вважаю, що ветеранам важливо об’єднуватися в спільні організації, - додає Майя Москвич, - щоб не повністю розчинятися в суспільстві. Коли бачишся з побратимами, бачиш, за що ми боролися, є відчуття, що не так все погано, або все погано. Але ти знатимеш, що є люди, з якими можна звіритися по поглядах і триматися своєї лінії».

Жінки будують країну для своїх дітей

«Одним із найважливіших аспектів саме в роботі з жінками є плекання турботливого ставлення до себе, – говорить Олена Сігута, координаторка психотерапевтичного напрямку ГО «Вільний вибір». – Бо на це завжди не вистачає часу, адже треба турбуватись про когось іншого, рятувати когось. І це, звісно, дуже важливо. Але іноді дуже доречним є питання: «Чи є мої ресурси бездонними?» І «Хто турбуватиметься про це все, коли у мене не залишиться сил?» Насправді, вміння приділяти собі увагу повертається стократно енергійністю, настроєм, креативністю, новими планами».


Інший важливий аспект, зауважує психолог, – відокремлення справжніх бажань і переконань людини від тих, із якими їй довелося погодитись заради виживання, приналежності до підрозділу або з будь-яких інших причин. У минулому ці переконання могли врятувати життя, а зараз важливо створити для людини простір, у якому буде безпечно поступово переглядати ці речі й переконання, бо вони можуть заважати зрозуміти власні бажання та інтегруватися в цивільне життя.

1-9.jpg

У Жіночому ветеранському русі розуміють, що не покриють всіх потреб ветеранок, тому вирішили зосередитися на змінах законодавства, контролю, чи жінки можуть отримати необхідні послуги на місцях, чи є взагалі механізм отримання цих послуг, чи дотримуються там законів, чи якісно надають їй послуги.

«Нам важко сказати, що ми якісь проблеми вже вирішили. Але в нас є бачення. І те, на що ми хочемо впливати – це довгострокове. Але у порівнянні з 2015 роком, зараз все більше людей почали говорити, наприклад, День захисників, а не День захисника. Кількість ефірів, на яких запрошують саме дівчат, зросла, тобто, в інформаційному середовищі є певні зміни, навіть МО випускає ролики, де військова жінка. Якщо ми бачимо це десь в рекламі, то це сприйматиметься як норма», - говорить Катерина Приймак.

Трапляються такі моменти, які досі не вдалося викорінити. Наприклад, замість того, як робили колись 23 лютого у школах, зараз роблять 14 жовтня – дарують хлопчикам фломастери і шкарпетки. Це бісить.

Дівчина додає: «Загалом суспільство нормально реагує на жінок-ветеранок, хоча я не ходжу вулицями і не запитую у всіх: «Я ветеранка, що ви про це думаєте?». Але трапляються такі моменти, які досі не вдалося викорінити. Наприклад, замість того, як робили колись 23 лютого у школах, зараз роблять 14 жовтня – дарують хлопчикам фломастери і шкарпетки. Це бісить – професійне свято перетворюють невідомо на що».

У ЖВР зазначають, що жінки активніші за чоловіків, їх турбують зміни в країні. По суті, їхні діти в цьому житимуть, тому для них це важливо. Проте, ветеранська спільнота – це одиниці активних людей, які пройшли бойові дії.

«Часто – це одні і ті самі люди. Багато ветеранів і ветеранок ще в стадії вигорання, адаптації. І коли людина ще не набрала ресурс, який весь витратила на війні, вона не може бути знову активною. Треба відпочинок, який ніхто не забезпечує. Навпаки, людина повертається в стресове середовище, де суспільство мало не вороже налаштоване до ветеранів», - зауважує Приймак.

А ще дівчина наголошує, що Жіночий ветеранський рух однозначно виступає за професійний відбір в армію. Там свідомі того, що не кожна жінка може йти служити. Так само, як і не кожен чоловік (чоловік, який може лише копати чи не копати – це поганий солдат).

«Коли ми досягнемо того, що загалом в армію буде професійний відбір, коли кожен, хто йтиме служити, буде крутим професіоналом/професіоналкою, тоді і про жінок турбуватимуться на рівні. В Америці ветеран і ветерани отримують від держави все, бо там державі потрібно, щоб до них приходили круті хлопці і дівчата. Держава має бути в першу чергу зацікавленою у ветеранах, бо вони – це безпека. А безпека – це найперше, що має забезпечити держава для громадян», - каже Приймак.

Фото: frompress.net, Vежа, ФБ-сторінка Майі Москвич.

Статтю опубліковано у межах проекту "Підтримка ініціатив місцевих жіночих правозахисних організацій, направлених на просування ґендерної рівності, забезпечення прав та розширення можливостей вразливих груп жінок та дівчат".
Інформація, яка представлена у виданні, є виключною відповідальністю ГО "Студена" і не обов'язково відображає погляди Уряду Канади і організації Пакт.


Додати коментар

Пов'язані матеріали

Гендерна (не)рівність в українській армії, або чому військовослужбовицям потрібна жіноча форма

По факту, інфраструктура Збройних сил України підлаштована виключно під потреби чоловіків, і будь-які зміни впроваджуються доволі кволо.

Частина 1. Як і для чого жінки створюють ветеранські організації та чому досі вимушені допомагати самі собі

«Коли я заходжу в маршрутку, - додає Катерина, - і мені водій сміється у очі, мовляв: «А ты хоть стрелять умеешь, деточка?» Я йому кажу: «Ну, ты такой жирный. В тебя я бы попала».