Частина 1. Як і для чого жінки створюють ветеранські організації та чому досі вимушені допомагати самі собі

Опубліковано 04.08.2020

За 6,5 років війни жінки з перших днів боронять нашу країну на рівні з чоловіками. На сьогодні 25% від загального складу Збройних сил України – це жінки. Але протягом всього часу їм досі доводиться виборювати свої права, доводити те, що війна – це не суто чоловіча справа, і якщо жінка відчуває в собі силу та спроможність воювати, вона це може і повинна робити на таких самих умовах, як і чоловіки.

І якщо з 2018 року жінкам вдалося домогтися розширення списку посад, які вони можуть обіймати у ЗСУ, то досі актуальним залишається проблематика адаптації жінок після повернення з війни.

«Ветерани, і жінки, і чоловіки – загалом вразлива група в українському суспільстві, - говорить Катерина Приймак, одна із засновниць і активістка Жіночого ветеранського руху, на фронті була парамедиком. – Наприклад, чоловіки-ветерани стикаються з тим, що їх хейтять ватники в маршрутках, або сусід пише «Россия, введи войска»... А для жінки-ветеранки існують ті самі проблеми, плюс ми потрапляємо у ще одну вразливу групу і отримуємо дозу сексизму та гендерної нерівності від суспільства як жінки. У жінок запитують: «Що ти там робила, на фронті?»

Можна впевнено говорити, що жінки частіше за чоловіків стикаються із соціальним відторгненням через нерозуміння їхнього вибору, знеціненням (як під час служби, так і в цивільному житті) та з насильством

«Можна впевнено говорити, що жінки частіше за чоловіків стикаються із соціальним відторгненням через нерозуміння їхнього вибору, знеціненням (як під час служби, так і в цивільному житті) та з насильством», говорить Олена Сігута, координаторка психотерапевтичного напрямку ГО «Вільний вибір».

«Коли я заходжу в маршрутку, додає Катерина, і мені водій сміється у очі, мовляв: «А ты хоть стрелять умеешь, деточка?» Я йому кажу: «Ну, ты такой жирный. В тебя я бы попала». Добре, що Катя – дівчина з характером і може себе захистити. Хоча морально витримати насмішки, знецінення або зневажливе ставлення складно будь-кому з різним характером.

На думку психологині Олени Сігути, базові потреби ветеранів і ветеранок не відрізняються, а відрізняється ставлення оточення до цих потреб. Гендерні стереотипи в нашому суспільстві даються взнаки і ветеранки, якщо узагальнювати, отримують менше розуміння ніж ветерани.

Монополісти жіночого ветеранського руху

Жіночий ветеранський рух, активісткою і фахівчинею зі зв’язків із громадськістю якого є Катерина Приймак, на сьогодні – наймасовіша жіноча ветеранська організація. Дівчата і не приховують, що хотіли б стати монополістами і надавати різнобічні послуги, консультації і допомогу посестрам.

«Все почалося з адвокації бойових посад для жінок. Коли більшість з нас були ще діючими військовослужбовцями чи членкинями добробатів. Виходить так, що суспільство у нас не було готове до жінок, які воюють. І коли ми почали повертатися з війни, суспільство, логічно, було не готове до жінок, які повертаються з війни. А повернення з війни – це довготривалий, досить важкий психологічний процес», – говорить Катерина.

Виходить так, що суспільство у нас не було готове до жінок, які воюють. І коли ми почали повертатися з війни, суспільство, логічно, було не готове до жінок, які повертаються з війни.

Сьогодні робота ветеранок зосереджена на правовій діяльності. У русі наразі є 150 дівчат з різних регіонів. А основна команда складається всього з восьми дівчат. Решта ветеранок доєднуються як волонтерки до різних проєктів, або просто відвідують злети і користуються послугами ЖВР.

За словами Катерини – 150 жінок – це мало, але вони ще не проводили масової кампанії із залученням ветеранок.

«Ми зараз займаємося прогалинами в законодавстві щодо ветеранок і бачимо, по-перше, низьку якість того, що пропонує держава щодо реабілітації. По-друге, абсолютну відсутність гендерної чутливості», – зауважує ветеранка.


Наприклад, жінці, яка повертається з війни, складно навіть скористатися тією можливістю реабілітації, яку надає держава, якщо в неї є маленька дитина. Мова про санаторне лікування. Якщо її чоловік знаходиться на службі або працює, або з інших причин немає з ким залишити дитину, відповідно, жінка не має можливості відвідати санаторій.

«Таких нюансів купа. Здається, що вони непомітні. Але насправді, вони дуже сильно заважають», – говорить Катерина Приймак.

Я запитувала у багатьох ветеранок, мовляв, навіщо вам окрема жіноча організація, якщо існує досить багато ветеранських спілок, - ви служите разом з чоловіками, разом живете в однакових умовах на фронті, а по поверненню хочете від’єднуватися. Але досить логічними і вагомими аргументами стали пояснення про відмінність психологічного сприйняття бойового досвіду і адаптації після повернення, а також фізіологічні особливості і проблеми зі здоров’ям, які жінка отримує перебуваючи на фронті.

...не про всі свої проблеми жінки можуть розповідати на таких змішаних групах. Дівчата, звичайно, соромитимуться говорити про багато проблемних речей серед чоловіків. Виходить, нікому крім нас самих наші проблеми не потрібні, для цього і потрібно єднатися

«Раніше існували спільні групи допомоги для чоловіків і жінок. Але не про всі свої проблеми жінки можуть розповідати на таких змішаних групах. Дівчата, звичайно, соромитимуться говорити про багато проблемних речей серед чоловіків. Виходить, нікому крім нас самих наші проблеми не потрібні, для цього і потрібно єднатися», - пояснює Катерина.

Психологиня Олена Сігутавважає, що кожна людина має унікальний досвід, який сформував її чи його унікальну особистість, цілий унікальний космос з цінностей, стосунків, світосприйняття в широкому сенсі. Скоріше в роботі психолога постають питання «У чому основні відмінності роботи з ветеранами і ветеранками, що мають або не мають роботу?» чи «У чому основні відмінності роботи з ветеранами і ветеранками, що мають або не мають дітей?»

«Саме різниця в поточній ситуації буде впливати на хід роботи та акценти, які будуть розставлятися тим чи іншим чином. Але оскільки жінок не торкалась мобілізація, то можна говорити про соціальну орієнтованість більшості ветеранок. Так би мовити, соціальну чутливість, орієнтованість на суспільне. І це потрібно враховувати в роботі», - говорить координаторка психотерапевтичного напрямку ГО «Вільний вибір».


Боротьба за жіноче здоров’я після війни

Власне, з переконань про фізіологічну різницю і різні захворюваності минулого року у Львові утворився Перший український жіночий ветеранський простір «Рехаб». Вони співпрацюють із Жіночим ветеранським рухом, але основним напрямком для себе визначили жіноче здоров’я.

«Наша історія почалася з того, що ми – цивільні жінки різних професій – спілкувалися з багатьма жінками-активістками, чоловіками-військовими і жінками-військовими. Помітили, що у військових жінок є інші, особливі, потреби, особливо це стосувалося проблем по лінії здоров’я: репродуктологія, гінекологія, мамологія, психологічні травми… Ми вирішили створити організацію, яка займалася б виключно проблемами ветеранок. Для цього проаналізували іноземний досвід, зокрема Канади і США, і у вересні минулого року створили свій простір», розповідає одна із засновниць «Рехабу» Ярина Капітан.

71783584_130996574967327_8911569239505108992_o.jpg

Серед співзасновників є ветеранка і волонтерки. Наразі в організації налічується близько 25 жінок.

За словами Ярини, першими спонсорами стали канадці, а першою ветеранкою, якій допомагали – Вероніка Арістова з Дрогобича, санінструкторка, яка пішла на війну доброволицею у 2015 році.

«Коли інформація поширилася серед дівчат-ветеранок, ми за один рік свого існування допомогли близько 20 жінкам з різних міст (Дніпро, Канів, Київ, Крим, Одеса)», - говорить Ярина, зауважуючи, якщо їдуть саме до Львова з різних куточків України, значить, в цьому є попит.

«Рехаб» налагодив партнерські стосунки з різними львівськими закладами, які погоджуються або на безоплатній основі, або за часткову плату обстежувати і допомагати ветеранам. Серед таких організацій Ярина називає: Львівський обласний перинатальний центр, який надає своїх послуги відкрито і безкоштовно; Львівський медичний інститут; онкологічний центр, деякі лабораторії. За словами дівчини, їхня організація оплачує лише дороговартісні процедури або ліки.

«Кошти частково отримуємо від канадців. Самі також організовували, наприклад, взимку вертеп, та збирали кошти. Зібрали понад 50 тисяч гривень, якими тепер розпоряджаємося за потребами», - розповіла Ярина.


Одним із важливіших напрямків роботи «Рехабу» є допомога у репродуктивній сфері.

«Є програма зі штучного запліднення загалом для усіх жінок в країні. Але вона не враховує того, що ветеранки можуть мати свої особливості. Ця програма включає одну спробу запліднення, яка в більшості випадків нічого не дає. І коли ветеранці доводиться вдруге це робити, їй доводиться платити шалені гроші, яких вона просто не має. Тема репродуктології стосується і чоловіків. Коли жінка в цій сфері потребує допомоги, потрібно ж обстежити і чоловіка», - говорить Ярина, вказуючи на те, що чоловіки – не аудиторія «Рехабу», але з ними пов’язане і лікування жінки у деяких проблемах.

Спеціалізація «Рехабу» - жіноче здоров’я не лише фізичне, а й психологічне.

«Наша організація, власне, для того і є, щоб скерувати жінок до потрібних фахівців, які правильно зможуть надати допомогу».

Цього року у вересні «Рехаб» також планує, за підтримки міської ради Львова, проведення Всеукраїнського форуму ветеранок. Тож, тема жінок на війні і їхнє повернення зазвучить в Україні ще гучніше.

Про жіноче ветеранське здоров’я дбає і не суто жіноча, але загалом ветеранська організація також зі Львова – Veterans go.

60345071_2659950574080400_4511050399196643328_n.jpg

Цього року, спільно із Жіночим ветеранським рухом, Veterans go вирішили провести похід в гори саме для жінок і організувати підйом для жінки-ветеранки, яка має порушення опорно-рухової системи.

«Ми маємо візок «джульєтку» (трекінгове крісло), за допомогою якого ми возимо ветеранівз порушеннями опорно-рухової системи в гори, - розповідає співзасновниця Veterans go Юлія Філіпович. - І в рамках звичайного походу ми вирішили, що було б класно підняти за допомогою такого візку ветеранку, яка не може самостійно ходити».

«Ми співпрацюємо з Львівський центром надання допомоги учасникам бойових дій і в них була ідея створити похід саме для жінок. Щоб дати дівчатам можливість виговоритися, обговорити спільні проблеми, інтереси… Похід мав назву «Амазонки на Говерлі». Мені сподобалася така ідея, тому що жінок ветеранок багато, але рідко робляться такі заходи, орієнтовані саме на жінок. Багато заходів є для чоловіків ветеранів, комбінованих, а саме для жінок – мало. І я на правах єдиної ветерани у нашій організації запропонувала таку ідею. Хлопці з нашої організації підтримали. Тобто, візок нестимуть хлопці, але учасниці походу всі дівчата», - розповіла Юлія.

Вона також додала, що загалом, спільні зустрічі для ветеранок дуже затребувані. Є потреба поговорити, поділитися проблемами, вирішеннями цих проблем.

«Я коли поїхала вперше на злет ветеранок, знайшла дуже багато відповідей на свої запитання. Хоч давно не служу, але в ЖВР займаються багатьма актуальними проблемами, підтримками жінок. Те, що ЖВР один і такий масштабний, мені здається, це має більше плюсів, ніж мінусів. Про них знають, чують, до них йдуть і вони допомагають».

Продовження статті читайте тут.

Фото: УкрІнформ, ФБ-сторінки VeteransGo та ReHub

Статтю опубліковано у межах проекту "Підтримка ініціатив місцевих жіночих правозахисних організацій, направлених на просування ґендерної рівності, забезпечення прав та розширення можливостей вразливих груп жінок та дівчат".
Інформація, яка представлена у виданні, є виключною відповідальністю ГО "Студена" і не обов'язково відображає погляди Уряду Канади і організації Пакт.


Додати коментар


Коментарі

Яна

- 11.09.2020 -

Доброго дня,хотіла долучитися,може буду потрібна

Тетяна

- 12.09.2020 -

Цікава стаття.Багато нового і корисного взяла з прочитаного.Дякую.Як можна з Вами зв'язатися?

Пов'язані матеріали

Жінка на війні і після неї: як допомогти повернутися до реального життя

Про жінок-ветеранок ми говоримо вкрай рідко, а про можливості підтримки для них – ще рідше. Ми звикли: війна – не жіноча справа, однак жінки, які протягом всіх років війни разом із чоловіками оберігають нашу країну – теж є і вони потребують уваги та підтримки.

Гендерна (не)рівність в українській армії, або чому військовослужбовицям потрібна жіноча форма

По факту, інфраструктура Збройних сил України підлаштована виключно під потреби чоловіків, і будь-які зміни впроваджуються доволі кволо.