У Львові відбувся Перший форум ветеранок

Опубліковано 29.09.2020

На минулих вихідних до Львова з’їхалося 39 жінок з усієї України. Це ветеранки, яких зібрав у Будинку воїна Перший жіночий ветеранський простір «Рехаб» на перший Форум ветеранок.

Два дні програма для ветеранок була насичена зустрічами, обговоренням важливих тем щодо жіночого здоров’я, психологічної реабілітації та реалізації себе після війни. Окрім цього були й цікаві заходи. Наприклад, у суботу ветеранки ходили на екскурсію містом, під час якої шукалм левів, виготовляли щоколад. У неділю малювали велику єдину ветеранську хустину.

«Ми хвилювалися, але форум проходить заплановано: гарні спікери, гарні люди. З’їхалася більша кількість ветеранок, ніж ми очікували. Нам це дуже приємно. Навіть після завершення реєстрації до нас дзвонили і ми не могли відмовити у відвідуванні форуму. Це для нас велика честь – приймати дівчат у нашому місті кави і шоколаду», - сказала Марія Петришин, одна із керівничок «Рехабу» та організаторок форуму.

Загалом на форумі були три дискусійні панелі: лідерство, самореалізація та репродуктивне здоров’я. Саме на здоров’ї організаторки ставлять найбільший акцент.

Одна із засновниць «Рехабу», ветеранка Вероніка Арістова говорить, що жіноче здоров’я – це основна специфіка простору. Ніка це знає на собі, бо стала однією з перших п’яти жінок, яким допоміг «Рехаб».

«Такі речі потрібні, бо у нас дуже багато дівчат, які не займаються собою. Вони просто занурюються у роботу після повернення з війни. Поки жінка військовослужбовець – вона не має можливості займатися здоров’ям (часто просто командири не відпускають пролікуватися або немає спеціалістів вузького профілю. Взагалі, в армії туго з медициною). А коли повертаються з війни, то у більшості такий психологічний стан, що не кожна має бажання собою займатися. Часто це призводить до загострення хвороб», - розповіла Вероніка.

З 25 дівчат, які пролікувалися за допомогою «Рехабу», 70% мали проблеми з репродуктологією. Це все наслідок стресів. На першому місці серед проблем – гормональні збої. В кожної ветеранки проблеми з вертебрологією, психологічним станом і шлунково-кишковим трактом.

«Наслідки контузій, захворювання шлунково-кишкового тракту і проблеми зі спинами – це ті проблеми, на які практично зовсім не звертається увага. Контузію потрібно «прокапувати» щопівроку, а в нас є дівчата, які по два роки собою не займалися. Багато хто навіть не знає, до яких спеціалістів звертатися. Специфіка роботи «Рехабу» – знаходить найкращих спеціалістів серед цивільних лікарів», – пояснила ветеранка.

«Рехаб» став комунікаційним містком, який залучав дівчат і знайомив з лікарями. Але загалом Вероніка вважає, у кожному регіоні у ветеранок є свої проблеми і потреби, особливості місцевої влади та спілкування з ветеранками… Тому важливо, щоб жіночі осередки були на місцях.

За її словами, обов’язково повинні бути саме окремі жіночі рухи і чоловічі. «Поки я лікувалася і ходила на групу підтримки, де були і чоловіки, я нормально не могла виговоритися і мені здавалося, що я єдина з такими проблемами. А коли я прийшла до жінок, які мали ідентичні проблеми, зрозуміла, що не одна. Насправді хоч я і була медиком, а чоловіків виховують як сильних, та одному ти мама, іншому подруга, третьому дочка, і ти всіх вислуховуєш. Психологів не було, а виговоритися чоловікам потрібно було, а я кожному мала віддати свою енергію. Жінки часто з війни повертаються морально витиснуті, як лимони», ділиться ветеранка.

«Я до війни взагалі не дуже спілкувалася з дівчатами і жіночої дружби для мене не було. Та психолог мені розповів одну історію: «В Африці є плем’я, деколи в однієї жінки щось стається, інші кладуть її посередині свого племені, вона добу лежить, плаче, а вони навколо неї танцюють. На другу добу, навіть якщо вона не може встати, вони її підіймають і танцюють з нею по колу, для того, щоб показати: Навіть якщо ми між собою сваримося і не спілкуємося, ми все одно тебе підтримаємо, бо ми знаємо, що це таке і кожна з нас може опинитися в такій ситуації. Тільки жінка може витягнути жінку», – додає Вероніка.

Дівчина відзначає, що після того, як почала спілкуватися більше з ветеранками, в неї покращився стан, вона вступила на навчання.

«Раніше я думала, що найхворіша і маю найбільші проблеми, але тепер я розумію, що в мене є підтримка. І дівчата з такими самими проблемами справляються, живуть, досягають успіхів в навчанні і кар’єрі. І ти розумієш, що треба тягнутися до кращого», – переконана Ніка.

Написати організаторам


Додати коментар