Сергій Вікарчук: “Я закоханий в людей, які люблять подорожі”

"Мені б ще 2–3 роки, і я би точно змінив Євпаторію."

Текст:Дар'я БураNovember 8, 2021

Колишній військовослужбовець 56-ї ОМБр Сергій Вікарчук родом з Євпаторії. Він обожнює Крим, багато років працював там у туристичній сфері, організовував різні заходи на локальному рівні, створював українські заходи.

У своєму інтерв’ю для сайту БФ “Повернись живим”, Сергій розповідав:


Найбільше, що я зробив, це «Мегамарш у вишиванках» у Євпаторії. Це був 2013 рік. Мені б ще 2–3 роки, і я би точно змінив Євпаторію. Крим зазвучав би в іншому контексті. На цей мегамарш приїхали люди з усього Криму. Дуже знаково і яскраво вийшло. Люди вдягли свої вишиванки, яким по 300 років, які вони ховали і просто не знали, куди одягати. У вишиванках були представники й інших національностей. Один узбек, водій трамваю, вийшов на роботу у вишиванці. Люди просто містом ходили у вишиванках. Я хотів зробити це не старообрядщиною, а чимось сучасним і креативним. Дівчата з татуюваннями, фіолетовим волоссям і у вишиванках – це було класно, модно. Нас, українців трохи пригноблювали в Криму раніше – за мову, за прізвище, оце «хохли» постійно звучало. А я змінював світогляд людей, показував не шароварщину, а сучасних українців. Моя аудиторія розширялася, люди почали звертати на мене увагу, ЗМІ висвітлювали мої заходи. Усе, що я робив, було лише українським”.

Навіть коли росіяни окупували півострів, Сергій сподівався, що зможе там працювати та берегти українське. Але почалися погрози, цькування, залякування. З дружиною і двома дітьми Сергій переїхав до Києва. Сьогодні у сім’ї Вікарчуків є компанія TourClub Сергія Вікарчука, яка виступає посередником між туристом і туристичним оператором.

Переселення, реальність і сни

Ми розглядали як варіант для життя всю Україну, розсилали резюме скрізь. Але ніде не відповіли. Навіть, поки не почалася війна, я на Донбас надсилав резюме. Рішення з Києвом приймалося стихійно, там відчувалася концентрація людей, з якими можна було щось творити. Для мене місто не принципове, головне, щоб поруч було багато однодумців. З Києвом я, напевно, виграв на 200%. Тут люди, які розуміють, відчувають, творять. У південних регіонах, біля моря, не відчував підтримку творчих людей, там більшість думає про гроші.

Мені щодня сниться, що я в Криму - і в конфліктах, і в позитивних речах, щось створюю, кудись рухаюся... Мені і тут непогано, але, я постійно бачу себе вдома. Не знаю чому, але лише про Крим і думаю. З банального, - я хочу бачити своїх батьків. Бо не можу привітати маму з Днем народження, не можу приїхати і подарувати квіти, не можу їй нічого передати, не маю доступу. Не можу допомогти батькам. За сім років в мене тут нове життя, а все одно тягне додому.

58542858_2407118999339424_6254936734895702016_n.jpg


Ліки, як могли б полегшити сприйняття вимушеного переселенства

Свій сум за Кримом намагаюся компенсувати активністю в житті - туризмом, подорожами. Я все життя купався або в Північно-Кримському каналі, або в Чорному морі, обожнюю пляж в Євпаторії, як їхати на Саки, там галька і все тіло прогрівається аж до кісток. Цією активністю я намагаюся відволікатися на щось добре. Так само, з війною. Зараз я б не був активним, не грав би у театрі, не створював би ветеранський бізнес, не займався б менторством, якби закис в темі війни і Криму.

Зараз я переосмислюю деякі речі. Раніше я був переконаний, що ворога потрібно знати, з ними потрібно битися. А зараз розумію, що потрібно концентрувати увагу на власних досягненнях, власному збагаченні. Все це потім можна буде привезти в Крим. Не витрачати на деструктив, а вкладати у позитив. Ми обов’язково повернемо Крим, але я б хотів без війни, а завдяки економічним аспектам. Там багато людей чекає на звільнення. А деякі дуже шкодують за неправильне рішення у 2014-му.

Море, яке дає сили

Я часто ловлю себе на думці, що колекціоную моря. Сиджу на березі, вдихаю аромати моря, дивлюся як літають чайки… Часом, навіть з дружиною прогулюємося і говоримо: “Відчуваєш, тут набережною пахне”. Я дуже люблю і степ, і море. В мене вдома зі степу можна дивитися на Кримські гори. це казково, особливо, коли вранці розряджене повітря... Тут, де я живу зараз, класно, нам з дружиною не вистачає лише моря.

169461843_10222174749509773_1333436573811993681_n.jpg

Поразки і перемоги

Не брехатиму, ставалося і багато провалів. У перший рік, коли ми започаткували власну компанію, ми не отримали великих прибутків. Нам ледь вистачало, щоб прогодувати родину, сплатити податки. У 2020 році, коли ковід закрив всі країни, ми дуже зневірилися, почали втрачати надію. Минулого року ми планували відкрити картинну галерею з коворкінгом, туристичною агенцією, кавою, я мріяв створити простір з ветеранськими бізнесами. Все перенеслося, але я планую досі це зробити.

Цей рік пішов краще, особливо перші три місяці. А потім сталася така криза, коли багато наших клієнтів розвернулися і купували не у нас, а будь-де. Інші туристичні компанії, злякавшись попереднього року, дуже дешево роздавали сезонні путівки. А я розумів, що як зроблю ще більші знижки, не зможу ні заплатити податки, ні годувати родину. Згодом знову все пішло вгору. Ось, під бравадою впевнеості і успішності багато криється факапів, провалів, зрад, перемог, поразок, знову перемог… Ми досі не можемо випрацювати стабільну лінію, щоб вистачало нашій родині, допомагати друзям і щоб своєю активністю заряджати інших на перемоги. Нам цього дещо бракує.


Партнери, не лише в сім’ї

Ми з дружиною і бізнеспартнери, і секспартнери. До цього Оксана займалася рекрутингом, згодом займалася нерухомістю, страховими продуктами. Але, оскільки освіта в нас обох пов’язана з туризмом, у неї є чітке розуміння усіх процесів. Компанію ми реєстрували на її ім’я, а я є співзасновником. Спочатку було дуже важко, бо туризм - це не лише про відпочинок, це величезний обсяг інформації, яка щоденно змінюється.

Окрім цього, раніше ми ніколи не займалися бізнесом. Ковід все зупинив, а потім все почало працювати, і нам довелося заново вчити країни одну за іншою.

Ми працюємо на авторитет. І наше прізвище робить нам продажі. У мене замовляють ті, хто довіряє. За це я і борюся - щоб люди мені довіряли. Від цього мені вже легше.

240403213_547072659846777_2343835081110909728_n.jpg

Внутрішня місія

Я хочу довести українцям, що подорожі доступні. Після подорожі у людей змінюється світогляд, вони починають розуміти, чому потрібно працювати більше. Не думати про пільги, землю, рабів, зраду, а думати, як заробити. Не подобається робота - її можна змінити і працювати більше, якісніше, за більшу винагороду.

Багаті клієнти завжди обирають дорогі готелі, бо й інші клієнти там заможні, відповідно - це партнери. Заможні клієнти летять у такі готелі, щоб укласти дві-три угоди на рік, і забезпечити роботу. Вони відпочивають, знайомляться з партнерами і роблять гроші. Я б хотів зробити українців заможнішими, а подорожі, мені здається, допомагають українцям такими стати. Війна вчить нас мати сильні кулаки і гострі зуби, закаляє, але нам потрібно думати про добробут кожного.

Також, для мене важливий авторитет і ім’я ветерана. Я б дуже хотів, щоб ветеранів вчили займатися бізнесом, бо більшість, коли повертається з війни, не знає, чим зайнятися. Я і люблю менторство, бо можу надихнути людей. Наприклад, один знайомий, теж переселенець з Криму, ветеран, надихнувся і відкрив своє видавництво.

Якось я для себе проводив соцдослідження і запитував людей, чому не замовляють у ветеранів ті чи інші послуги. І дехто відповідав, що боїться нас. Тому, Міністерством у справах ветеранів, нами самими важливо проводити політику героїзації ветерана. Я пишу запити на різні державні установи, щоб нагородити кримських воїнів. До прикладу, є людина, яка вивела загін кораблів і особовий склад з Керчі у 2014 році, натрапила на брилу льоду і ледь вийшла до Бердянська, а про нього ніхто не говорить. Через рік він патрулював під Маріуполем і на пляж рухалася міна, вони випадково наїхали на неї, двоє людей тоді загинуло, він сам отримав поранення.

241380587_4585100021541300_2408281417186189385_n.jpg

Хочу мрії втілювати в життя

Найбільше мене надихає довіра. Коли люди кажуть: “Ми довірилися Сергію, він за руку нас провів, ми чудово відпочили”. Хоча, насправді, нам не так вже й багато публічно пишуть схвальних речей. Чомусь у нас в суспільстві так сприймається, ніби, якщо ти поїхав відпочивати за кордон - то ти мажор або багатій. Але ж можна знайти дуже бюджетні варіанти.

З негативних відгуків була лише одна ситуація, коли клієнтка умовно хотіла, щоб я о третій годині ночі прилетів в Грецію і розігнав скутера, які у неї під вікнами їздили. Я тоді вночі писав туроператору, туроператор писав у готель, готель відреагував, але не було іншого номера… Якщо я допустив помилку, мені про це можна сказати і я спробую вирішити. Але я не дозволяю із собою говорити у грубій формі.

Я себе налаштовую, що варто думати про позитив, про те, коли люди говорять, що я змінив світогляд, що у них змінилися цінності. Один морпіх мені сказав: “Я зрозумів, що подорожі доступні”, а дівчина ветеранка писала: “Здається, я закохалася в країну”. А я закоханий у тих людей, які закохуються у світ.

А ще, як би це меркантильно не звучало, мене надихають цифри. Коли моя родина може жити достойно, коли ми самі подорожуємо, катаємося на гарній машині. Я б хотів, щоб кожен ветеран думав, як купити костю за 10 тисяч гривень, як купити дружині квіти за 15 тисяч гривень, як вечеряти у ресторані, як подорожувати. І я хочу, щоб ми не лише мріяли, а жили так.

Коментарі

Пов'язані матеріали

Ветеранський маркетплейс або як аеророзвідник розвиває власну справу

Денис Антіпов - ветеран російсько-української війни (5-та батальйонна тактична група 81-ї окремої десантно-штурмової бригади). Вже четвертий рік він розвиває власний бізнес - портал ветеранської справи ua.gifts.

7 історій ветеранів, які розпочали власну справу в карантин

“Мені було байдуже, що буде – хоч атомна війна, хоч зомбіапокаліпсис. Після війни вже нічого не страшно і я дуже хотів втілити в життя власну справу”.