«Діти дають мені реабілітацію», – ветеран Сергій Прядка про школу вітрильного спорту

Опубліковано 01.10.2020

Сергію Прядці 36 років, він ветеран російсько-української війни. Під час обстрілу у лютому 2017 року втратив одну ногу, іншу дуже пошкодив. Та чітко вирішив для себе, що не сидітиме у візку.

Здається, Сергію під силу практично будь-яке завдання, він дуже активно займається спортом, їздив верхи на конях, готувався до участі в спортивних змаганнях Invictus Games з велоспорту та легкої атлетики, які перенесли на наступний рік.

Ветеран не лише фізично сильний, він має дуже стійкі принципи, які не готовий порушувати за будь-яких умов. А ще він завжди впевнено і вперто йде до своєї мети. Це зовсім не ідеалізація, зрештою, Сергій звичайна людина, але людина, яка вміє досягати бажаного і не продаватися.

Минулого року у чоловіка виникла ідея створити вітрильну школу у Черкасах. Спочатку він з однодумцями зареєстрував громадську організацію «Козацькі вітрила», де є головою. І згодом почав навчати дітей вітрильному спорту разом із яхтсменами, які є тренерами наразі на волонтерських засадах – Володимиром Шинкаренком та Юрієм Кудряшовим.

Про те, чому саме вітрила, як діти реабілітують ветерана війни та про свою мрію Сергій Прядка розповів «Без броні».

119946712_403075797345860_217179807436944869_n.jpg

«Діти бачать, що я без ноги, але я сильний, займаюся спортом»

Після того, як чоловік заснував громадську організацію, поїхав до Києва у школу олімпійського резерву – подивитися як все правильно зробити. Директор школи подарував ентузіастам човен, зі словами: «Це мій внесок у розвиток школи».

З кінця літа цього року у Черкасах відновилася вітрильна школа. Яка була в місті занедбана багато років. Зараз на п’яти човнах займається 15 дітей – хлопці і дівчата різного віку. Від 9 років. Є й діти, яким довелося разом з батьками переїжджати з окупованих міст.


Сергій завжди любив спілкуватися з дітьми, каже, що для нього самого це реабілітація. А для дітей – патріотичне виховання.

«Мені взагалі з дітьми подобається працювати. Крім того, що мені самому від цього добре, це ще й патріотичне виховання. Діти мене поважають. Вони дуже задоволені, що я – ветеран війни і це організував. Діти бачать, що я без ноги, але я сильний, займаюся спортом. Вони пишаються, що займаються у нашій школі», – розповідає Прядка.

На човнах діти займаються по двоє – хтось працює з вітрилами, а хтось керує човном. Заняття раніше проходили серед тижня, а зараз виходить лише на вихідних через навчання дітей у школах. Сергій пригадує, що коли тільки школа почала функціонувати, дітвора довго чіпляла вітрила, говорить: «вони балувалися і це затягувалося на годину».


«А потім їм пояснили: чим довше будуть збиратися на суші, тим менше часу буде на воді. Зараз за пів години все чіпляють і годину ходить на воді», – каже ветеран.

Сам Сергій час від часу виходить на воду теж, але свій човен віддав для занять дітям. Говорить, що спеціально вітрильному спорту не навчався – просто спробував і йому сподобалося.

«Це так затягує. Вже хочу роздобути човни, щоб і самому виходити, – сміється ветеран. – Особливо коли шторм, вітер розхитує – таке задоволення. Це непередаване відчуття».

120027216_704527083472637_7363988431680848120_n.jpg


«Дуже круто, коли бачиш, як блищать очі у дітей»

Наразі вітрильна школа має п’ять човнів і обмежені можливості для занять усіх охочих дітей. Сергій сподівається, що за зиму знайдеться людина, яка підтримає розвиток вітрильної школи і з весни у них займатиметься більше дійте. А вже в жовтні команда зі школи Сергія збирається взяти участь у змаганнях в Києві.

«Мені, як завжди, допомагає МХП «Урожай», Юрій Михайлович (Юрій Романча, заступник директора МХП «Урожай», підтримує Сергія. Допомагав у підготовці його до змагань «Ігри нескорених», – авт.). За їхні кошти ми купили два нових сучасних вітрила, жилети і купимо форму, щоб хлопці поїхали на змагання не обділені на фоні київських учасників», - говорить ветеран.


Вітрильний спорт – сезонний, проте, за задумом Сергія, взимку вони зможуть займатися в спортивному залі. Ветеран зазначає, що на його думку, треба підтримувати у дітей бажання, коли вони чимось цікавляться.

«Школи і гуртки повинні бути безкоштовними, батьки не повинні платити 300-500 і більше гривень. Вони і так багато за що платять. А якщо мама сама? Діти – це наше майбутнє. Вони хочуть займатися. А вітрильний спорт затягує».

120031988_391495188516903_8394589504572642029_n.jpg


«Коли ходиш кабінетами і шукаєш підтримки – руки опускаються. Але коли приходиш на тренування і бачиш погляди дітей, блиск очей – це дуже круто. Коли ти робиш це з добром, а не заради заробляння грошей, то знайдеться хтось, хто підтримає», – переконаний ветеран.

А мріє Сергій про створення найкращої школи в Україні. Та прагне не тільки навчати, а й проводити реабілітацію для дітей з інвалідністю, а також, щоб на території його школи були сімейні дні, де зможуть відпочивати цілі родини і за бажанням – виходити на воду під вітрилами.


«Під час реабілітації дуже допомагають спортивні заняття і такі самі хлопці, які досягають мети»

Після поранення і реабілітації Сергій неодноразово говорив, що саме діти стали для нього дуже дієвими промінчиками у психологічній реабілітації. Якось він розповідав, що їздить школами у Черкасах і спілкується з дітьми, показує їм протез, відповідає на запитання, розповідає про війну.

«Коли поїхав вперше, було важко, а потім зрозумів, що мені подобається спілкуватися з дітьми. Мені подобається відповідати на їхні запитання. Часом такі смішні бувають, - питають чи я був в окопі і чи бачив німців», – сміється Сергій і додає, що коли вчительки «забороняють» дітям розпитувати його про втрату ноги і про протез – це неправильно.


«Я не проти, щоб вони про це запитували, все пояснюю: чому пішов на війну, що відбувається на фронті, з ким ми воюємо. Я стараюся, щоб дітям було цікаво. А мені самому стає легше після спілкування зі школярами».

Та якщо запитати Сергія про реабілітацію загалом і про його сприйняття свого нового життя – без ноги – не все так було просто одразу. Точніше, одразу після поранення, зізнається чоловік, він зрозумів, - головне не ноги, а те, що залишився живим. Бо коли на фронті, у машину, де Сергій був водієм, влетів ворожий ПТУР, загинула медсестра Наталія Хоружа. ПТУР зайшов у переднє колесо і пройшов чоловікові по нозі. Праву ногу відірвало по берць, на лівій нозі був відкритий перелом, відірвало декілька пальців.

120429797_347537323229438_5916865189823230794_n.jpg


Під час лікування у харківському госпіталі Сергія дуже підтримували місцеві волонтери, тоді навіть депресії не було. «Ноги – то дрібниці, але зараз треба головою і руками більше працювати», – жартував чоловік.

Та 2018 рік видався для нього дуже складним. В рідних Черкасах у Сергія не виявилося підтримки, окрім дружини Люди. Друзі навіть запитували, для чого пішов на війну і як далі житиме без ноги.

Але знову нагодилися харківські волонтери, почали витягати Сергія на змагання. І 2019 рік став переломним. Чоловік брав участь у змаганнях «Сила нації», «Ігри героїв». Потім нові друзі з подібними травмами пожартували ісказали Сергієві: «Або подавай заявку на «Ігри Нескорених», або пиши у Facebook, що ти слабак». Так він опинився у збірній. Він став єдиним учасником команди Нескорених-2020, який мав би брати участь одразу у чотирьох видах спорту.

120463328_763939027722721_1705336026404269765_n.jpg


«Я двічі брав участь у змаганнях «Ігри героїв» на візку. Потім поставив перед собою мету – досить візку, буду на ногах. Згодом захотів сісти на коня і зміг це зробити. Після кінного спорту почав займатися кросфітом. Я єдиний ветеран, який займався кінним спортом. У нас в країні це не розвинено зовсім. Для цього потрібен тренер. Зі мною всі боялися займатися, треба було обережно, навчитися тримати рівновагу… Я за пів року досягнув того, що не всі досягають з ногами. Коли ти чогось досягаєш – хочеться більше. От, як я зараз кросфітом займаюся, можу застрибнути на тумбочку 40 см. Кросфіт хороший тим, що завжди тренер щось вигадує нове для мене, і все тіло працює. Мене війна змінила, я став активнішим, наполегливішим. Дуже люблю природу, подорожі», - розповідав мені Сергій в програмі «Після фронту» на Армія фм. Я завпрошувала його на ефір як ветерана, який своїм прикладом зможе надихнути інших. Не лише тих, хто тримав поранення на війні, а й цивільних.


«Насправді змагання дуже допомагають. Дивишся на хлопців, які впоралися з усім, і себе налаштовуєш», - говорить чоловік.

Зараз в Сергія багато планів і щодо змагань, бо все ж, є надія, що наступного року «Ігри Нескорених» відбудуться. А також – він ні в кого не просить допомоги у розвитку вітрильної школи в Черкасах. Сергій знає – він всього, чого захоче, може досягнути. І досягає!



Додати коментар