Інтерв'ю

Ті, хто поверталися з котла, переважно хотіли мовчати, а якщо розмовляли - то тільки зі своїми. У них запал, ентузіазм і пустощі зникли назавжди. Скільки я зустрічав таких хлопців, стільки закріплювався в мені це враження, що з людьми після війни щось відбувається - неминуче і дуже істотне.

«У своєму виборі я навіть не вагався. Коли я був лежачим, дивився на Майдан, пишався, що українець. А потім виходжу на вулицю, а навколо ідіоти», – говорить Ігор Кривенков з Луганщини.

...Не треба намагатися зняти з себе провину за те, що відбувається. Що кожен доброволець винен у тому, куди прийшов добровольчий рух України, і куди прийшла Україна. І от я із себе не знімаю провини.

Автор слів пісні «Жовтий скотч» (саундтрек до фільму «Наші котики» Володимира Тихого). Один із героїв документальної книги Дмитра Вербича «Точка неповернення».

Минулого року у чоловіка виникла ідея створити вітрильну школу у Черкасах. Невдовзі почав навчати дітей вітрильному спорту разом із яхтсменами.

Найголовніше, що допікало, це ставлення до жінок. У мене був комбат-жононенависник, він просто ненавидів жінок, я не розуміла, чому, і в нас багато дівчат просто перейшли з нашого батальйону – по статтям, за станом здоров’я – просто щоб звідти втекти.

Санінструкторка і гранатометниця 25-го батальйону «Київська Русь», координаторка соціального відділу Жіночого Ветеранського Руху Юлія Кіріллова розповідає особисту історію війни і повернення.

У нас національна риса: от я такий, як я є, я нікому нічого не буду доказувати, але якщо на мою свободу хтось посягне, то я тому дам піздюлів. І це круто!

І тут треба було, щоб комусь в Києві вбзюхалося в голову сказати, щоб всіх бабів перевели з бойових посад на «жіночі»! Приїжджають пацани з наради, зі штабу, сумні, кажуть: «Казали тебе перевести, десь на кухню». Я кажу: «Ви що, ї***уті?! Яка кухня?!»

Настя Конфередат, волонтерка, аеророзвідниця, військова картографиня, а також мандрівниця і музикантка, розповіла про свій досвід війни, польоти над ворожою територією, специфіку роботи картографа, реабілітацію мандрами, а також про свою громадську активність і позицію.

Максим Музика, ветеран, волонтер, донедавна — радник мера Дніпра та голова робочої групи з оптимізації управління парками міста; автор збірки поезії «Тихотворення», співавтор книги спогадів «Савур-могила: військові щоденники» та збірки «14 друзів хунти».

Я не адаптувався до цивільного життя, навіть не планую адаптовуватися. Бо війна не закінчилася. І не бачу сенсу ні в яких адаптаціях. Бо ворог є, кожного дня він щось робить проти нас — абсолютно щодня!