Інтерв'ю

Майстерня улюбленого взуття: як ветеран АТО йде до мрії створювати лікувальні устілки

Опубліковано 20.10.2020

«У своєму виборі я навіть не вагався. Коли я був лежачим, дивився на Майдан, пишався, що українець. А потім виходжу на вулицю, а навколо ідіоти», – говорить Ігор Кривенков з Луганщини.

«Ми все ще є». Історія журналістки-гранатометниці

Опубліковано 17.10.2020

...Не треба намагатися зняти з себе провину за те, що відбувається. Що кожен доброволець винен у тому, куди прийшов добровольчий рух України, і куди прийшла Україна. І от я із себе не знімаю провини.

Не Сальвадор, але митець. Історія одного кулеметника

Опубліковано 07.10.2020

Автор слів пісні «Жовтий скотч» (саундтрек до фільму «Наші котики» Володимира Тихого). Один із героїв документальної книги Дмитра Вербича «Точка неповернення».

«Діти дають мені реабілітацію», – ветеран Сергій Прядка про школу вітрильного спорту

Опубліковано 01.10.2020

Минулого року у чоловіка виникла ідея створити вітрильну школу у Черкасах. Невдовзі почав навчати дітей вітрильному спорту разом із яхтсменами.

Чотири роки, три підрозділи і повернення до плюс-нескінченності. Математика війни військової медикині

Опубліковано 15.09.2020

Найголовніше, що допікало, це ставлення до жінок. У мене був комбат-жононенависник, він просто ненавидів жінок, я не розуміла, чому, і в нас багато дівчат просто перейшли з нашого батальйону – по статтям, за станом здоров’я – просто щоб звідти втекти.

«Залишити країну в кращому стані». Війна і повернення Юлії Кіріллової

Опубліковано 03.09.2020

Санінструкторка і гранатометниця 25-го батальйону «Київська Русь», координаторка соціального відділу Жіночого Ветеранського Руху Юлія Кіріллова розповідає особисту історію війни і повернення.

Аеророзвідник Євген Ярило: “Я вважав Путіна класним чуваком, але у 2014 році став українцем”

Опубліковано 30.08.2020

У нас національна риса: от я такий, як я є, я нікому нічого не буду доказувати, але якщо на мою свободу хтось посягне, то я тому дам піздюлів. І це круто!

Війна, закарбована до кісток. Історія Юлії Кіріллової

Опубліковано 19.08.2020

І тут треба було, щоб комусь в Києві вбзюхалося в голову сказати, щоб всіх бабів перевели з бойових посад на «жіночі»! Приїжджають пацани з наради, зі штабу, сумні, кажуть: «Казали тебе перевести, десь на кухню». Я кажу: «Ви що, ї***уті?! Яка кухня?!»

Пролітаючи над окопом сепаратиста, або особливості збройної й інформаційної війни

Опубліковано 29.06.2020

Настя Конфередат, волонтерка, аеророзвідниця, військова картографиня, а також мандрівниця і музикантка, розповіла про свій досвід війни, польоти над ворожою територією, специфіку роботи картографа, реабілітацію мандрами, а також про свою громадську активність і позицію.

Максим Музика: «Чим швидше ми подорослішаємо, тим менше буде місця для популізму й ілюзій»

Опубліковано 26.06.2020

Максим Музика, ветеран, волонтер, донедавна — радник мера Дніпра та голова робочої групи з оптимізації управління парками міста; автор збірки поезії «Тихотворення», співавтор книги спогадів «Савур-могила: військові щоденники» та збірки «14 друзів хунти».

Сергій Молодід: «Фундаментом у нормальній країні має бути закон»

Опубліковано 16.06.2020

Я не адаптувався до цивільного життя, навіть не планую адаптовуватися. Бо війна не закінчилася. І не бачу сенсу ні в яких адаптаціях. Бо ворог є, кожного дня він щось робить проти нас — абсолютно щодня!

Жити, а не лише виживати. Історія добровольця-патрульного

Опубліковано 25.05.2020

Він боронив Маріуполь та його околиці у лавах добровольчого батальйону, а по тому лишився в місті – охороняти спокій на вулицях уже як інспектор з поліцейським значком.

Перлинка в камуфляжі. Від захисту прав до захисту держави

Опубліковано 12.05.2020

Вона із тих, хто не встиг спробувати до війни дорослого цивільного життя – адже пішла на фронт зі студентської лави, поєднуючи війну та навчання.

Від інформаційної війни до окопної й назад. Історія журналістки-стрільчині

Опубліковано 23.04.2020

Вона — одна з небагатьох, хто, пройшовши фронт, змогла повернутися до довоєнного ремесла. Емма Солдатова воювала на інформаційному фронті, будучи журналісткою, потім взяла до рук зброю, а по тому вернулася до роботи в медіа як журналістка й фотографка.

Від юриста до санінструктора європейського рівня, або нетривіальний туризм

Опубліковано 01.04.2020

У минулому – юрист і спеціаліст з реклами, він пройшов шлях добровольця у різних структурах, встиг попрацювати із цивільними лікарями на «Швидкій» і став першокласним саніснтруктором. Зараз їздить по Україні і прищеплює ази надання першої допомоги усім, хто готовий навчатися.

Юлія Микитенко: “ Війна зробила мене собою”

Опубліковано 18.03.2020

Уперше я побачила Юлю Микитенко у 2014 на фото в соцмережі. На знімку вона стояла у легкому одязі серед засніжених дерев, у руках тримала плакат із написом «Думаєш мені тепло? Забезпеч солдата теплим одягом».


Ветеранка Юлія Микитенко: "Я хочу, щоб ліцеїстки були тими, хто зажене в стійло старих офіцерів-командирів"

Опубліковано 06.03.2020

"І наступна проблема, з якою я зіштовхнулась – це повне несприйняття ліцеїсток колективом ліцею. Фактично, взвод був нав’язаний згори законодавчо. Ніяких ґрунтовних процесів підготовки, як офіцерів, так і працівників-вчителів до роботи з ліцеїстками, проведено не було".

Частина 2. Від розкопу до окопів. Історія археолога-артилериста

Опубліковано 05.03.2020

Історик і музикант із Національного заповідника «Хортиця», що займався археологією, зокрема підводною, навряд чи уявляв, що лопату доведеться використовувати не в наукових цілях, а для окопів і могил.


Частина 1. Від розкопу до окопів. Історія археолога-артилериста

Опубліковано 05.03.2020

Історик і музикант із Національного заповідника «Хортиця», що займався археологією, зокрема підводною, навряд чи уявляв, що лопату доведеться використовувати не в наукових цілях, а для окопів і могил.


Професор, доброволець, переселенець – три формати війни

Опубліковано 07.02.2020

І оце враження після 14-го року, коли повертався з Луганська, коли виїздиш до Харківської області, в інші міста, до Києва – що життя вирує, і слово «війна» існує тільки там, де ми знаходилися. Тільки там. Трохи прикро відчувати, знаючи і пам'ятаючи, як там люди мешкають, що там роблять, і як тут – про це навіть не дивляться новини. Тобто, країна живе своїм життям.