Моя історія може здаватися на перший погляд цікавою, але втрачено на неї багато сил, нервів та здоров'я. В березні 2015 року я демобілізований в оперативний резерв, і приїхавши до дому, як і, певно, всі учасники АТО зіткнулись з байдужістю як чиновників так і звичайних мешканців. Тисяча кабінетів, довідок та години в чергах, проведені заради того щоб вилікуватись, отримати пільги та інше...Це була перша хвиля, ще ніхто нічого не знав по суті.Пройшовши лікування спинної грижі, я поставив собі за мету будь-як, але потрапити за кордон,тому що вважав, що це буде перший крок до мого розвитку як особистості. Але приїхавши до Польщі на заробітки, я потрапив... в трудовий полон! Все почалось з того, що обіцяли одну роботу , а вийшла інша, з жахливими умовами, з мізерною зарплатнею,та й те майже всі кошти прийшлось віддати то за документи,то за працевлаштування, то за перевіз через кордон, то ще за щось. У мене забрали документи, польської я не розумів, тому домовитись з ними ніякої можливості не мав. Пробувши два дні, викравши свої документи, я втік через охорону та високі паркани , бігом до лісу, пройшов через весь ліс і вийшов на міську трасу в місті Ілава( поблизу Гданська), і планував тільки одне - повернутись в Україну! Приїхавши до столиці Варшава, я згадав що є небайдужі люди в цьому місті, які допомагали моєму побратиму гуманітарною допомогою. "Треба на цих людей вийти!" - подумав я, але був один нюанс... В мене сідав заряд батареї! Тому потрібно було працювати оперативно,і я написав хлопцям, що прибув на вокзал в їхнє місто, та буду чекати на них без зв'язку, бо розряджений телефон. Все, телефон повністю сів. Пару годин прочекавши я зневірився, але коли підняв очі - побачив одного з тих, хто вирушив мені на допомогу! Це був юнак , Євген Очеретяний. Він мене зустрів та повіз до себе в будинок, де мешкали всі ті хлопці, які були небайдужі в той самий час, коли в Україні почалась війна.Там я пробув пару днів, зрештою вони мені допомогли влаштуватись на роботу, та допомогли грошима на перший час. Зароблені гроші я заощаджував, бо, здійснивши мрію побувати за кордоном, я захотів, щоб ті емоції та красу європейських країн побачив мій батько, який весь час наполегливо працював та жодного разу не був за кордоном. Дочекавшись його демобілізації з АТО( 4 хвиля) ми на заощаджені кошти купили 2 квитки до Туреччини. Проаналізувавши всі події, я зробив висновок, що ніколи не опускайте руки, навіть тоді , коли ви зневірились. Нас, українців, Бог врятує де б ми не були! А також мрійте, йдіть до своєї мети, там не забувайте про своїх близьких, бо своїми мріями вони знехтували заради нас та нашого майбутнього !! Слава Україні!