Я хочу поділитися своєю історією повернення з війни. Я потрапив на війну влітку 2014 року у складі 12 (тоді ще Київського) батальйону територіальної оборони, що був сформований на 100% із киян першої та другої хвилі мобілізації. До війни я працював на посаді провідного інженера в проектному інституті, був членом політичної партії та йшов на вибори до Київради (звідси і позивний депутат). Але мені довелося все це кинути і піти на війну. Чому? Тому що я не міг поступити інакше. Коли я йшов (у першій хвилі), то ще нічого не було відому ні про які УБД, ні про інші пільги. Тоді ситуація була така нестабільна, що ніхто не знав, що чекатиме на нас завтра. Отже війна. На мій погляд війна не змінює людей, вона розкриває те, що у них всередині. Загострює ті якості, які були закладені протягом життя. На війні не заховаєшся ні під якою маскою. Повернувшись, я змінив у своєму житті майже все: роботу, відношення до свого життя та людей, які мене оточують. Я змінив роботу, тому що не міг більше працювати в компанії, яка тісно співпрацює з Російською федерацією. Тепер я працюю інженером у Швейцарській компанії, вивчаю німецьку мову та отримую пристойну зарплату. Я є одним із засновників спілки ветеранів АТО Шевченківського району, яку я вважає однією із самих дієвих організацій у місті Києві. За той період, що я повернувся разом із побратимами та іншими активістами було організовано такі проекти як "Дружня Україна", мета якого полягає в об'єднанні та налагоджені дружніх стосунків між школами Луганської-Донецької області на міста Києва. Розмовний клуб, де ветерани мають можливість поліпшувати володіння англійською мовою та багато інших важливих соціальних проектів. При тому, що я не вигравав жодних грантів та держава не надала жодної копійки на це. Справа в тому, що для мене реабілітація це означає робити те, що тобі подобається. Моя реабілітація полягала в служінні суспільству, вдосконаленні своїх професійних якостей та реалізації своїх ідей, які приноситимуть користь людям. Знайдіть свій шлях. Не концентруйте всю свою еренгію на пошуки якихось дармових речей на кшталт земель, квартир чи інших пільг. Це все має місце, але це не є основна мета у житті. Я для себе зрозумів одну просто річ, мені нікто нічого не винен. Йти на війну було моє особисте рішення і я не збираюсь нічого ні у кого випрошувати і тим більше підбирати ті подачки, які іноді підсовують нам "властьимущие". Ми повинні стати тими, хто навчиться контролювати цю владу, або навіть самим стати владою. Знайдіть те, що вам подобається. Робіть те, що вам подобається, і повірте, це буде ваша найкраща реабілітація та повернення до мирного життя. Слава Україні!