Завжди складається так, що коло наших друзів формують люди, погляди яких ми розділяємо, які підтримують наші погляди. Я не виняток. Ми по-своєму бешкетники, але не можемо стояти на місці, прагнемо змін, ми хочемо працювати, а не імітувати. Ми воліємо, щоб наша країна стала в один ряд із провідними та розвиненими країнами світу, а головне, щоб наші люди були щасливими. І це не просто слова – ми діємо, кожний у своєму напрямку. Ми обговорюємо закони, ми ділимось цікавинками та різними казусами, слідкуємо за діяльністю законодавчих органів і багато читаємо. Я ніколи не думав, що мені доведеться воювати, захищати рідну землю за допомогою зброї. Так, були мрії про діяльність в області захисту громадян, про те, як я працюю в правоохоронних органах. Але життя склалося інакше. Війна розділила життя більшості наших громадян до і після. Недолугі потуги нашої «еліти» хоча й малими кроками, але змінили нашу державу, наше «прорадянське» законодавство. З кожною законодавчою нормою чи актом, законом нам чітко ставало видно, що найголовніша цінність держави - це людина. Тепер не тільки Конституція говорила – «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Ці слова стають реальністю: Закон України «Про запобігання корупції», Стаття 39. Пріоритет інтересів. 1. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, представляючи державу чи територіальну громаду, діють виключно в їх інтересах. Читаючи цю статтю, я завжди згадую свого старого друга - Герасевича Євгена Анатолійовича, керівника юридичного відділу міської ради м. Могилів - Подільського. 2014 рік змінив для мене все. Спочатку, отримавши бойову повістку, в АТО пішов Жека. Я ж готувався до «фіналу» - державних іспитів у Академії. Лютий 2015 рік - я успішно здаю один з «деків» і, нажаль, мою радість Жека вже не міг розділити… Потім була війна. На війні все просто. Більшість речей які у буденності мають багатогранність, там просто нівелюються та знаходять чіткі обриси. Гібридна війна доводить, що воювати доводиться різними методами з «різними» на вигляд ворогами. Повернувшись додому, ти розумієш, що війна там, а тут для більшості все в кайф - корупція, кумівство, байдужість. Коли приїжджаєш додому, ніби переходиш в паралельну реальність, де все не так. Так, є Спілка ветеранів, є громадські організації, є небайдужі побратими, які готові пліч опліч з тобою боротися за майбутнє України на теренах бюрократії та юриспруденції. І тут починається саме цікаве – ти розумієш потрібні зміни, а найголовніше, потрібна праця - не імітація роботи, а щира та важка праця на благо наших людей. І десь там, в свідомості, ти починаєш розуміти, що на війні зробив все можливе для того, щоб «колорадська чума» не поширилась на всю територію рідної Батьківщини. Хто, як не я, не ми повинні це зробити? Дбати про чистоту та гармонію власної домівки, батьківщини, України - це беззаперечний обов’язок кожного господаря – громадянина. Чому ж не почати зміни з себе? Далі пошуки… Інтернет, друзі, бойові побратими, кілька варіантів і - анкета проекту «За Ветеранів до влади» готова. Навчання, здивований погляд, каша в голові, яка осідає та поступово розсіюється. З кожною лекцією розумієш, що ти на правильному шляху, ти не один. Тільки тепер я повністю розумію мотивацію свого друга Євгена, чому він до останнього подиху слугував громаді, поклавши своє життя, захищаючи мешканців н.п. Дебальцевого. Робота на благо громади була для нього найвищою нагородою. Все в наших руках…Ми рухаємось в правильному напрямку. Владислав Рагімов